Шлях до потрібних знань

Мудрий не той, хто багато знає, а той, хто знає потрібне


Розділ 3. Псі-поля в природі і в еволюції розуму

 

Живі форми, від простих до вищих, мають нервові системи, основою яких є нервова клітина – нейрон. Нервові системи відрізняються кількістю нейронів, ступенем взаємодії нейронів між собою і складністю структури, яку творять нейрони в кожному організмі. Що складнішу нервову систему має організм, то складніша в нього система поведінки, умовних і безумовних рефлексів.

На відповідному рівні розвитку нервових систем живих організмів у них з'являється нова якість – усвідомлення свого існування в природі, осмислення життя, його законів. Виникають зачатки Розуму, з'являється нова якість живої природи – усвідомлена діяльність живого організму в ній. Приклад – ЛЮДИНА.

Отже, властивості і якості нервової системи залежать від кількості нейронів, її складових, структури нервової системи і рівня її розвитку.  

Для вияву складних поведінкових реакцій жива істота повинна мати значну кількість нейронів, що взаємодіють між собою, а в разі менших кількостей нейронів в організмів виявляється проста поведінкова реакція.

Логічно припустити, що існує мінімальна кількість нейронів, які взаємодіють між собою, за якої в живого організму виявляється складна система поведінки і його взаємодії з довкіллям. Аналогічно існує мінімальна кількість нейронів, що взаємодіють між собою, за якої з'являється розумна діяльність або окремі елементи розумності.

Розглянемо, з допомогою яких способів, що виникли в процесі еволюції життя, може утворитися система, яка має критичну кількість нейронів, за якої може виникнути розумність, розум:

а) під час з'єднання в одне ціле нервових систем багатьох організмів – що простіша нервова система однієї особини, то більша кількість таких організмів має об'єднатися в одну систему (колонію), щоб виявилися викладені вище властивості;

б) наявність в однієї особини якогось виду критичної кількості нейронів, що створюють його нервову систему, за якої виникає й розвивається розум.

От кілька прикладів, що підтверджують ці положення.

Біологи провели серію експериментів із термітами. На обмежену ізольовану територію випускали термітів і поступово збільшували їх чисельність. Спостерігали за їхньою поведінкою. До якогось моменту, доки їх чисельність не сягала критичної, дії термітів були хаотичними, безглуздими.

Після перевищення відповідної критичної кількості поведінка термітів різко змінювалася – їх дії набували злагодженості, усвідомленості. Частина термітів почала будувати термітник, одночасно з усіх боків. Будівництво провадили так, що внутрішні ходи термітника зістиковувалися точно до долі міліметра.

Інші терміти приносили матеріали, необхідні для будівництва. Ще одна частина забезпечувала колонію їжею. З'явилися терміти-солдати, вихователі, розподілювачі... Сформувалося налагоджене, організоване життя, характерне для поселень термітів.

Аналогічну поведінку можна спостерігати в мурашок і бджіл, що проживають, як і терміти, співтовариствами.

Цікаво, що поза такими співтовариствами ці комахи не живуть. У своєму житлі вони підтримують оптимальний мікроклімат, мікрофлору. Співтовариство само регулює свою чисельність, розподіляє кількість особин, що виконують ту чи іншу діяльність, залежно від потреби. Наприклад, якщо в бджолиній сім'ї багато трутнів, то частину їх (надлишок) прирікають на загибель. Бджоли-охоронці впускають лише «своїх» і так далі.

У чому суть цього феномену природи?! Спробуємо пояснити...

Нервова система однієї особини цих комах не може виконувати складних поведінкових реакцій, які є в колонії. Якби ці дії було закладено генетично, вони могли б виявитися й поза колонією. Не кажучи вже про те, що виникло б запитання: хто ці можливості в гени заклав?..

Для виникнення складних поведінкових реакцій потрібна величезна кількість нейронів, які взаємодіють у єдиній системі. Що ж відбувається?.. Природа знайшла дуже оригінальний спосіб розв’язати цю проблему. Кожна окрема особина (терміт, мурашка, бджола та ін.) має свою нервову систему – псі-систему, яка створює довкола особини захисну оболонку, що захищає її індивідуальність, попри примітивність її поведінкових реакцій (див. Мал.35 і Мал.36).

 


Мал. 35

 


Мал. 36

Якщо концентрацію термітів на одиниці площі перевищено, псі-поля, що їх генерують усі терміти, починають руйнувати індивідуальні захисні оболонки (див. Мал.37). Коли концентрація чисельності є критичною для цього виду, розпадаються індивідуальні захисні оболонки й виникає одна спільна для всіх захисна оболонка колонії (див. Мал.38). Кожна особина набуває відкриту псі-систему і стає часткою єдиної нервової системи всієї спільноти.

 


Мал. 37

 


Мал. 38

У кожного виду – своя оптимальна кільність особин, що входять у сім'ю (співтовариство). Можна виокремити нижню межу чисельності співтовариства, за якої виникає спільна псі-система (отже, тоді стає можливим весь комплекс складних поведінкових реакцій) і верхню межу концентрації, що обмежує чисельність співтовариства.

Здавалося б: що більша кількість особин, які створюють колонію, то складніші й досконаліші поведінкові реакції в такій колонії. Які ж причини того, що співтовариство, яке створює єдину псі-систему, має стелю чисельності і, відповідно, розвитку?

а) дальність дії єдиного псі-поля співтовариства, що визначає розміри території, контрольованої кожним окремим співтовариством (сім'єю), – так званий життєвий простір;

б) щільність єдиного псі-поля співтовариства, що є злиттям псі-полів усіх особин, які його творять. Існує так звана критична щільність псі-поля співтовариства. За умов більшої щільності воно починає пригнічувати і руйнівно впливати на організми особин, які творять це співтовариство;

в) неповна налаштованість псі-систем особин один на одного, що в разі надмірної чисельності може спричинити неузгодження дій усього співтовариства і зробити його нежиттєздатним.

Оптимальну чисельність таких колоній регулює саме співтовариство, отже, індивідуальна псі-система (нервова система) терміта, мурашки, бджоли є лише коміркою величезної псі-системи співтовариства.

І, за аналогією з багатоклітинним організмом, правильно було б вважати організмом усе співтовариство (інша назва – НАДОРГАНІЗМ), оскільки лише співтовариство життєздатне і може пристосовуватися до змін довкілля: окрема особина співтовариства самостійно діяти не може, як не може існувати окрема клітина багатоклітинного організму.

Спільна псі-система співтовариства в змозі вирішувати досить складні завдання, що виникають у боротьбі за виживання, що й давало змогу видам, які творять такі псі-системи, вижити і зберегтися впродовж майже трьох мільярдів років. Водночас такі псі-системи не досягли того рівня розвитку, за якого виникає свідомість, виокремлення себе з довкілля. Є кілька причин цього:

1. Кожна особина вільно переміщується в межах території, на якій проживає співтовариство, відповідно, сила взаємодії між псі-полем, що його випромінює особина, і сукупним псі-полем співтовариства постійно змінюється.

2. Частина нервових клітин кожної особини й далі забезпечує нормальний стан і регулює процеси в організмі самої особини. І лише резервні нейрони-особини входять у єдину псі-систему співтовариства, що, зі свого боку, зменшує термін життя цієї особини.

3. Псі-система особини й сукупне псі-поле співтовариства взаємодіють через простір, що не дає змоги підтримувати оптимальну взаємодію всередині співтовариства через постійно змінювані умови зовнішнього і внутрішнього простору, в якому діє єдине псі-поле співтовариства.

4. Рух особини – хаотичний, що унеможливлює спеціалізацію псі-системи кожної особини на користь еволюційного розвитку всього співтовариства.

5. Неможливість накопичити й зберегти значний досвід повною мірою, від покоління до покоління, у зв’язку з нетривалим життям кожної особини (і через названі вище причини).

6. Відсутність такої структури нейронів, яка дає змогу перетворювати одні форми матерії на інші й синтезувати псі-поля з потрібними властивостями.

7. Неможливість еволюційного розвитку нейронів цих особин до рівня, за якого виникають якості, необхідні для зародження розуму.

От чому ці співтовариства не розвинулися еволюційно й на нашій планеті не виникло цивілізації мурашок, бджіл чи термітів, хоча на інших планетах, де інші (сприятливіші) умови, таке цілком можливо. Природа співтовариств термітів, мурашок чи бджіл чудово узгоджується з гегелівською теорією абсолютної ідеї, але на планеті Земля немає інших постійних псі-систем.

Немає постійних?!. Але, можливо, є спільні псі-системи, що діють тимчасово, – надорганізми? І якщо вони виникають, то чому й коли, на якому рівні еволюційного розвитку перебувають види, у яких це явище може виникнути?!.

У більшості видів живих організмів псі-системи (нервові системи) є «закритими», більшою чи меншою мірою. Це пов'язано з тим, що під час розвитку виду через розвиток кожної особини цього виду потрібно цілковито унеможливити (чи принаймні мінімізувати) псі-польову дію однієї особини на іншу, і одного виду, і різних.

Унаслідок такої дії може порушитися баланс і знизитися життєздатність, біологічна активність виду, що здатне спричинити його вимирання, як сталося з дуже багатьма видами в процесі еволюції життя на Землі.

Еволюційний розвиток видів виявляється в гнучкому реагуванні (пристосуванні) на зміни зовнішнього середовища існування за допомогою пристосування до цього середовища, яке закріплюється в генах і переходить до нових поколінь як відправна точка для дальшого розвитку виду.

Еволюційні зміни зумовлюють гармонійну зміну внутрішнього світу особин кожного виду. Водночас змінюється структура, функції клітин організмів, зокрема й нейронів, що створює умови для еволюційного розвитку (звісно, у разі позитивних мутацій і змін). І кожен вид, що зберігся в процесі еволюції, виробив захисні механізми, захисні псі-польові оболонки, які створюють максимально сприятливі умови для еволюційного розвитку кожної особини виду.

То в яких ситуаціях можуть виявлятися явища надорганізму в таких видів, коли індивідуальні захисні оболонки розпадаються, і виникає єдина псі-система надорганізму?

1. Під час загрози загибелі популяції виду внаслідок стихійних природних явищ (засуха, землетрус, повінь і так далі).

2. У разі порушення екологічної рівноваги між видом і середовищем.

3. Якщо є потреба переміщення популяції виду на значні відстані.

Розглянемо приклади, які підтверджують ці припущення. У кроликів під час виникнення диспропорції між чисельністю популяції і довкіллям траплялися цікаві явища.

Кожна популяція має територію, на якій вона живе, – свій ареал проживання площею S. На цій території без порушення екологічної рівноваги середовища перебування може прожити певна кількість особин цього вигляду (n). І цю (оптимальну) чисельність популяції постійно підтримують внутрішні механізми самої популяції. Що це за механізми? Які рушійні сили втримують відповідний рівень чисельності популяції?!..

Коливання народжуваності і дія зовнішніх чинників зумовлюють коливання чисельності популяції. За умов несприятливих зовнішніх чинників чисельність популяції зменшується і стає меншою за оптимальну (N-). Тоді в популяції підвищується народжуваність і через якийсь час чисельність популяції знову є оптимальною (див. Мал.39).

 


Мал. 39

Коли ж чисельність стає більше оптимальної (N+), виникають процеси усередині популяції, що приводять до підвищення смертності і зниження народжуваності і через деякий час чисельність знову повертається до оптимальної (див. Мал.40).

А коли чисельність перевищує оптимальну (N+), усередині популяції виникають процеси, які призводять до підвищення смертності і зниження народжуваності і через якийсь час чисельність знову є оптимальною (див. Мал.40).

 


Мал. 40

То який таємничий механізм діє всередині кожної популяції?! І хто або що запускає його в дію?!..

Кролики харчуються травою, споживають так звану рослинну біомасу, що росте на площі, на якій проживає популяція. Кількість біомаси залежить від погодних умов, сонячної активності, наявності води. Інакше кажучи, ця площа поверхні планети може виробити тільки певну кількість рослинної біомаси за одиницю часу. Кожен кролик, поїдаючи траву, зменшує кількість біомаси, що виростає.

Для нормального життя кролик має з'їсти відповідну кількість рослинної біомаси m(n). Уся популяція загалом споживає m(n)хn кількість біомаси, що виростає. Звісно, якщо чисельність популяції дуже велика, тоді може знищитися вся рослинна біомаса, яка виростає на цій площі. Поверхня Землі на цій території перетвориться на пустелю, що невдовзі призведе й до загибелі самих кроликів, які з'їли рослинну біомасу.

Щоб екологічна система могла існувати тривалий час, необхідне виконання умови: рослинна біомаса, відтворна за одиницю часу на цій площі, має бути більшою або дорівнювати кількості рослинної біомаси, яку споживають тваринні організми, зокрема кролики, що живуть на цій площі.

Можна передбачити, що за чисельності N- частина відтворюваної рослинної біомаси є надлишковою під час кругообігу. Ця сприятлива умова стимулює підвищення народжуваності через зміну низки фізіологічних параметрів, і цей факт узгоджується з логікою і здоровим глуздом.

Але той факт, що за умов перенаселеності ареалу долучається механізм зниження народжуваності й підвищується смертність (тоді як рослинна біомаса може, упродовж якогось часу (до декількох років), забезпечити життя популяції з чисельністю N+ і високим рівнем народжуваності), з логікою, на перший погляд, не узгоджується.

Важко передбачити, що кролик замислиться про те, що наступного року йому нічого буде їсти і тому знизить свій раціон або подумає про регулювання чисельності своєї сім'ї... То що ж тоді відбувається?!

Що і яким чином керує чисельністю популяції кроликів і інших видів живих організмів на цій площі та регулює її? Спробуймо проаналізувати це явище та зрозуміти чергову загадку природи...

Кожна особина випромінює довкола себе псі-поле ω. Псі-поля, що їх випромінюють особини популяції, взаємодіють один з одним і впливають на процеси, що відбуваються в організмі кожної особини. Припустимо, існує оптимальна напруженість (щільність) сукупного псі-поля популяції, за якої існування кожної особини оптимальне і не порушено екологічної рівноваги.

W= ∫∫k(N;S) ω ds dN                          (1)
      n s

Де:

W — сукупне псі-поле популяції.

S — площа ареалу проживання популяції.

ω — псі-поле, що випромінюється однією особиною.

k(N,S) — коефіцієнт взаємодії між псі-полями особин усередині популяції.

Популяція з чисельністю, більшою за оптимальну створює сукупне псі-поле більшої щільності, а менша чисельність популяції дає меншу щільність сукупного псі-поля. В одній ситуації виникає надлишкова щільність сукупного псі-поля, а в іншій – замала.

ΔW(+) = ∫∫k(N;S)ωdsdN - ∫∫k(N;S)ωdsdN    (2)
                        N+ S                             N S
ΔW(-) = ∫∫k(N;S)ωdsdN - ∫∫k(N;S)ωdsdN     (3)
                   N S                              N- S

Надлишкова щільність псі-поля ΔW(+) пригноблює фізіологічні процеси організму особини: виникають гормональні порушення, блокується активність роботи гіпофізу, тимусу, що призводить до зниження народжуваності і тривалості життя.

Недостатня ΔW(-) щільність псі-поля стимулює процеси в організмі особини, що зумовлює підвищення народжуваності і так далі.

Саме сукупна щільність псі-поля популяції W, яке творять усі особини популяції, є тим механізмом, що керує, забезпечує баланс між чисельністю виду й екологічною системою.

Дуже важливе значення має коефіцієнт взаємодії, який характеризує міру взаємодії між псі-полями всередині популяції k(N;S). Цей коефіцієнт залежить від кількості особин популяції і від території ареалу, на якому проживає популяція. Значення цього параметра для більшості видів перебуває в межах:

0 < k(N;S) < 1

Хоча існує можливість негативних значень цього параметра, а також ситуації, коли він може бути більшим за одиницю.

Розгляньмо природні явища, які впливають на коефіцієнт взаємодії, унаслідок чого значення цього параметра змінюються і дорівнюють або є більшими за одиницю.

Під час сильних засух, коли низці популяцій різних видів тварин загрожує загибель, відбуваються цікаві явища: усі особини популяції збираються разом – їх чисельність деколи сягає багатьох мільйонів, а інколи й мільярдів (сарана, терміти тощо), і ці скупчення поводяться дуже цікаво...

Як приклад – явище надорганізму в щурів і мишей. Стан надорганізму в них виникає, якщо коефіцієнт взаємодії дорівнює одиниці [k(N,S)=1]. Індивідуальне поле особини тоді зникає, але формується спільне псі-поле популяції. Величезні полчища щурів та мишей переміщуються, долаючи всі перешкоди, туди, де немає засухи і де популяція може вижити. У цьому явищі цікаве таке:

а) стикаючись на шляху руху із перешкодою (потічки, ріки, яри тощо), тисячі, а деколи й сотні тисяч особин заповнюють своїми тілами ці перешкоди і гинуть, аби решта мільйонів їхніх побратимів рухалися таким мостом із тіл уперед.

Цікаво, що в стані надорганізму в окремої особини зовсім нема інстинкту самозбереження. Кожна особина стає ніби клітиною величезного організму, для якого втрата тисяч, а деколи й сотень тисяч таких «клітин» непомітна і слугує для збереження всього надорганізму, популяції загалом.

б) надорганізм, популяція переміщуються на десятки, а інколи й сотні кілометрів на території, не охоплені засухою чи іншими стихійними лихами. Рух цієї маси живих організмів відбувається в потрібному напрямку, хоча окрема особина досі не виходила за межі свого життєвого простору.

Звідки скупчення особин знає, куди потрібно рухатися, як орієнтуватися на місцевості, де раніше жодна з цих особин не була?

Спробуємо пояснити це явище. Різке підвищення температури повітря, відсутність вологи, зменшення кількості їжі впродовж декількох днів через рецептори впливає на кору головного мозку особини і позначається на різних його функціях, зокрема й на створюваному захисному псі-полі ω, яке забезпечує збереження її індивідуальності.

Несприятливі природні умови спричинюють появу небезпеки загибелі – цієї особини і всієї популяції ареалу. Мозок однієї особини не в змозі впоратися з такою складною ситуацією через його обмежені можливості. Тому в разі виникнення негативних природних явищ, про які йшлося вище, відбувається зміна стану кори головного мозку – гальмування зони кори, що створює і контролює захисне псі-поле особини.

Захисне псі-поле особини зникає, коефіцієнт взаємодії дорівнює одиниці і нервова система особини долучається на правах елемента до функціонування колосальної нервової системи надорганізму.

У більшості видів явище надорганізму виявляється лише в екстремальних умовах. Після відновлення нормальних умов стан нервових систем особин популяції повертається до звичайного, і явище стану надорганізму перестає існувати (коефіцієнт взаємодії знову менший за одиницю). Стан надорганізму для цих видів є еволюційним надбанням, що дало їм змогу вижити й пристосуватися до природних умов, що змінювалися.

У стані надорганізму суперпозиція (сумарна щільність) псі-полів особини популяції дає змогу об'єднаній нервовій системі вирішувати якісно нові завдання, зокрема орієнтування в просторі під час переміщення популяції на великі відстані і низка інших. Водночас у стані надорганізму активно руйнуються організми особин, які його творять, але якщо цей стан нетривалий, то після відновлення нормального захисного псі-поля в кожної особини організм поступово нормалізується.

Явище надорганізму в низки видів виникає періодично, найчастіше це буває пов'язано з річним циклом зміни кліматичних умов. Прикладом можуть слугувати переміщення на великі відстані перелітних птахів. Як засвідчили дослідження орнітологів, у шести випадках із десяти на чолі зграї перелітних птахів були молоді птахи, що вперше перелітали до місця зимівлі і, природно, не знають маршруту.

Що цікаво, один птах, навіть досвідчений, не вирушає в політ до місця зимівлі сам (так само, як і невеликі групи особин). Деколи вони гинуть з голоду, замерзають, але ніщо не може їх змусити летіти до місць зимівель. То в чому ж секрет? Яка причина такої дивної поведінки птахів?!.

У процесі еволюції птахи виробили в собі здатність створювати надорганізм. Виявляється цей стан, коли наближається період перельоту. Основою цього вияву слугує внутрішній біологічний річний цикл, вияв якого стимулює перепад температур (похолодання), зменшення тривалості дня, скорочення кількості та якості їжі. Природні умови впливають на незначне варіювання меж початку перельоту.

У весняно-літній період, коли природні умови сприятливі для життя птахів (вони висиджують яйця, вигодовують своїх пташенят), мозок кожної особини створює захисне псі-поле, яке створює максимально сприятливі умови для функціонування організму загалом (див. Мал.41).

 


Мал. 41

Річний біологічний цикл щільності захисного псі-поля особини приводить до того, що до осені в перелітних птахів індивідуальне захисне псі-поле стає дуже слабким, практично зникає, що є необхідною умовою для виникнення стану надорганізму (див. Мал.42).

 


Мал. 42

Те, що природні чинники є лише пусковим механізмом біологічного внутрішнього річного циклу, підтверджено тим, що різкі тимчасові похолодання й заморозки не змушують птахів вирушати до місць зимівель, хоча частина з них і гине.

Отже, зміна біохімічних процесів у клітинах організму (особливо в нервових клітинах мозку) зумовлює зміну структури випромінюваних нейронами полів і загалом зміну всього псі-поля організму. Псі-поле із замкнутої структури перетворюється на відкриту, тобто коефіцієнт взаємодії прагне до одиниці.

Кожен вид птахів має мінімальну кількість особин, яка необхідна для виникнення явища надорганізму в цієї популяції. У стані надорганізму зграя птахів (спільна нервова система) може орієнтуватися за зірками, за сонцем, розраховувати траєкторію польоту, оптимальну швидкість перельоту від одного місця до іншого. Водночас у стані надорганізму спільна псі-система (нервова система) може враховувати низку випадкових чинників – силу і напрям вітру, зміну швидкості польоту залежно від атмосферних умов тощо (див. Мал.43).

 


Мал. 43

Окрема особина всіх цих складних дій виконати не може, як випливає з поданих вище прикладів. Нервова система особини кожного виду дає змогу вирішувати завдання, пов'язані із забезпеченням нормальної життєдіяльності й функціонування організму. І ступінь розвитку цієї індивідуальної нервової клітини залежить від складності умов місця існування виду.

Саме в процесі еволюційного розвитку багато видів набували можливості створювати об'єднані нервові системи груп або популяцій загалом (стан надорганізму), коли дії й можливості нервової системи однієї особини не давали змоги вирішити посталі життєво важливі ситуації...

Еволюційний розвиток зумовив появу видів, у яких кожна особина має структуру нервової системи, що дає змогу вирішувати складні завдання. Така структура є системою мільярдів нейронів, сконцентрованих в однієї особини, які взаємодіють між собою. Взаємозв'язок між нейронами, що входять у цю систему, максимальний і прагне до одиниці. Водночас уся система максимально ізольована від впливу інших псі-систем (коефіцієнт взаємодії між такими системами прагне до нуля).

Це відбувається внаслідок створення самою псі-системою особини захисного (ізолюючого) поля. У таких складних псі-системах максимальна ізоляція необхідна для можливості набути й закріпити індивідуальний досвід, щоб передати його наступним поколінням. Передають досвід через зміну генетичного коду і безпосереднє навчання.

Наявність в однієї особини складної псі-системи, у якій мільярд нейронів, які взаємодіють між собою, дає змогу розмежувати функції, що забезпечують біологічні процеси організму, пов'язані з ними поведінкові реакції і функції з накопичення інформації про зовнішнє середовище, в якому існує ця особина.

На певному етапі накопичення інформації і розвитку таких псі-систем виникає здатність аналізу цієї інформації і з'являється усвідомлена дія та реакції на процеси довкола. Величезна кількість нейронів спеціалізується на перетворенні одних форм матерії на інші, на створенні голограм і синтезу, на розвитку ефірного, астрального та ментальних тіл особини. Синтез і розвиток цих тіл можливі лише за умов відповідного рівня еволюційного розвитку нейронів мозку.

Цей процес виникає в разі наявності необхідного обсягу і якості інформації, яка надходить у мозок через зорові, слухові, дотикові й нюхові канали у вигляді різних нервових сигналів. Ці сигнали виробляють зміну якісного стану зовнішнього і внутрішнього середовищ нейронів, що приймають цю інформацію.

Інформація, накопичена в нейронах у вигляді згустків різних форм матерії, зумовлює якісну і кількісну зміну органічних та неорганічних молекул, іонів, усередині нейронів. Усе це разом призводить до зміни величини викривлення мікрокосмосу клітини. Коли таке викривлення сягає величини Δλ'2, відбувається розкриття в зоні дії цього викривлення якісного бар'єру між фізичним та астральним рівнями. Тоді виникають умови для перетікання форм матерії на астральний рівень, і починається напрацювання астрального тіла нейронів (див. Розділ 2).

Щодо людини, то мозок дитини має увібрати відповідний обсяг інформації, бажано

найкращої якості. Найчастіше цю несистематизовану інформацію, необхідну для всебічного розвитку дитини, мозок має вбирати впродовж конкретного періоду його розвитку (до 4 – 6 років).

Якщо до цього віку мозок дитини не отримує критичного обсягу інформації, то її нейрони не встигають напрацювати ефірні тіла до потрібного якісного рівня, за якого зміна викривлення мікрокосмосу нейрона зумовлює відкриття якісного бар'єру між ефірним та астральним рівнями. Такий мозок не в змозі далі розвиватися, і хоча забезпечено всі біологічні потреби організму, але усвідомленості в діях, розумності в поведінці такої дитини виявити неможливо.

Такий стан виникає лише у двох випадках:

а) якщо мозок дитини не отримує з довкілля інформації необхідної кількості та якості, або ж якості цієї інформації замало для зміни якісної структури нейронів мозку.

Прикладами можуть слугувати випадки реальних «мауглі», коли маленькі діти, через ті чи інші обставини, опинялися серед диких тварин, і вони їх «виховали». Усе – поведінка і спосіб життя таких дітей цілковито відповідали звичкам і способу життя тварин, які їх виховали.

Коли, завдяки щасливому випадку, такі діти поверталися в товариство людей, то, на жаль, вони й далі поводилися як тварини і практично вже не могли набути навичок поведінки, яка відповідає людській.

б) якщо нормальний розвиток нейронів мозку дитини неможливий, через генетичні проблеми чи наявність у мозку дитини (у спинномозковій рідині) різних видів інфекцій, які виділяють, як продукт своєї життєдіяльності, значні дози токсинів.

Як наслідок – випадки вродженої чи набутої розумової відсталості різного ступеня важкості, коли дитина або загалом не розвивається, або розвиток настільки відстає від норми, що, урешті-решт, теж призводить до відставання розумового розвитку.

А якщо мозок своєчасно отримав потрібну кількість і якість інформації, у нейронах відбувається необхідна зміна мікрокосмосу і зникає якісний бар'єр між ефірним та астральним рівнями, починається формування й еволюційний розвиток астральних тіл нейронів мозку.

Під час завершення повного розвитку астральних тіл нейронів змінюється мірність мікрокосмосу нейронів на величину Δλ'2 (див. Розділ 2) і зникає якісний бар'єр між астральними й ментальними рівнями нейронів мозку. Виникають умови для формування та розвитку ментальних тіл нейронів.

У процесі напрацювання кожного тіла (ефірного, астрального і ментальних) суттєво змінюються властивості нейронів, можливості мозку з накопичення й опрацювання інформації, що надходить із зовнішнього і з внутрішнього світу. Розвиток таких псі-систем (нервових систем) приводить до того, що види, які володіють такими псі-системами, у процесі свого еволюційного розвитку починають усвідомлювати себе в природі й виокремлюватися з неї.

Набувають здатності впливу на довколишню природу й розвивають різні способи такого впливу. Перебудовують середовище свого проживання в більш прийнятні для себе форми, і часто, на жаль, порушуючи екологічну рівновагу. Екологічний дисбаланс має максимально допустимі межі, вихід за межі яких спричинює порушення екологічної системи.

Розумним, в абсолютному значенні, можна назвати лише той вид, еволюційний розвиток якого зумовлює розуміння своєї єдності з природою і розумна діяльність якого не спричинює руйнування екологічної системи, а гармонійно змінює її, не порушуючи балансу. Це, урешті-решт, приводить до періодичної зміни екологічних систем.

Деякі види земних живих організмів мають такі складні псі-системи. Усі ці види становлять один підклас – вищих ссавців. Особливе місце серед цього підкласу належить двом видам: дельфіну і людині.

Людина – єдиний розумний вид (гомосапієнс) зі складною псі-системою, еволюційний розвиток якого був і є пов’язаним зі зміною екологічної системи. На жаль, людина щодо природи перебуває в «стані війни» (з нечастими перемир’ями), а не в гармонійному єднанні з нею... Можна хіба що сподіватися, що це єднання все ж невдовзі настане...

Особливе становище людини в живій природі випливає з її видових і поведінкових ознак. Насамперед, ця прямоходяча істота – суспільна. Наявність пари вільних верхніх кінцівок – рук дала змогу людині в процесі еволюційного розвитку створити знаряддя праці, вдосконалення яких уможливило вплив і зміну довкілля відповідно до потреб людини.

Суспільна форма існування дала змогу вирішити іншу проблему – накопичення й передавання майбутнім поколінням необхідної інформації (спершу в усній, а потім і в письмовій формі) у вигляді отриманого й набутого досвіду не лише сім'ї, племені, а й тисяч, а в міру розвитку людства, сотень тисяч, мільйонів людей багатьох поколінь.

Від покоління до покоління примножувалася накопичена інформація, змінювалася її якість. Усе це разом зумовило те, що нові покоління, вбираючи сукупний досвід, піднімалися на наступний вищий рівень еволюційного розвитку. І коли людство винайшло різні засоби масової інформації – книги, газети, радіо, телебачення – стався різкий якісний стрибок цього розвитку. Особливо це відчутно за недавні сто років.

Унаслідок того, що людство має величезну кількість інформації, яка в кожній окремій ситуації достовірна й відповідає дійсності, але її теоретичне пояснення побудовано на помилковому логічному фундаменті, «розумна» діяльність людини привела природу загалом на межу катастрофи. І якщо ця катастрофа станеться, це спричинить загибель не лише людства, як виду живої природи, а й практично всієї екологічної системи...

Хочеться ще раз звернути увагу на те, що людина не народжується розумною, а лише має можливість стати розумною, вбираючи мозком дитини необхідний обсяг інформації у вигляді знань і досвіду, накопиченого людством, його принципів, законів, моралі... І синтезуючи на основі всього цього своє індивідуальне мислення, своє Я.

За умов гармонійного розвитку особистості людина може досягти такого рівня розвитку свідомості й можливостей, за яких реалізується істинне, гармонійне злиття людини з природою. Виникає запитання: якщо багато видів живих організмів у процесі еволюційного розвитку, у критичних ситуаціях набули здатності створення надорганізму, чи можливо, і в яких ситуаціях, це явище в людини?!.

Людина має складну псі-систему з чотирнадцяти мільярдів нейронів, яка, за умов правильного розвитку, в змозі вирішити практично всі завдання, що виникають. Окрім цього, у нейронів мозку людини – максимальний ступінь взаємодії між собою. Такої якості взаємодії практично неможливо досягти в стані надорганізму – з тих причин, що виявляються в такому самому стані в термітів, бджіл і мурашок.

Надорганізм, абсолютна ідея, суспільний розум є не кроком уперед, як у термітів, бджіл, мурашок тощо, а кроком назад... Бо в такому стані надорганізму в людини не може гармонійно розвиватися спільна псі-система. У разі нормального розвитку людини створюване мозком захисне поле максимально ізолює псі-систему людини від зовнішнього впливу. І здебільшого для розкриття цього захисного поля необхідний поштовх зсередини псі-системи людини.

Але для цього необхідне дотиримання двох умов:

а) значна концентрація людей на невеликій площі. Тоді псі-поле кожної людини діє на захисні поля довколишніх людей і, відповідно, навпаки – псі-поля тих, що довкола, пригнічують захисне поле кожної людини. Як наслідок, потенціал захисного псі-поля людей у цьому скупченні значно знижується;

б) якщо потенціал захисного псі-поля людини знижений, необхідне емоційне розгойдування системи зсередини, найчастіше – негативне. Досягши відповідного рівня емоційного розгойдування, захисне псі-поле людини стає нестійким і зникає. Кожна людина в цьому скупченні перестає бути індивідуальністю, її мозок підкоряється емоціям, що нуртують серед цього скупчення людей. У такому стані досить скерувати розбурханий натовп у «ПОТРІБНОМУ» НАПРЯМІ, і він зробить усе, що треба тим, хто керує.

Це – принцип дії так званої ПСІ-ЗБРОЇ в одному з її виявів.

В історії людства, далекій і близькій, є чимало прикладів таких дій і, що цікаво, у стані «натовпу» людина часто робить таке, чого ніколи ні до того, ні потім свідомо не робила. Часто це навіть цілковито суперечить її принципам етики і моралі.

А якщо врахувати, що тільки три-п'ять відсотків нейронів мозку людини працюють на її свідомість, а решта 95 – 97% не бере участі в свідомій діяльності, то може реалізуватися така ситуація....

Якщо хтось має «ключ» входження в ті 95 – 97% мозку і знає, яким способом можна відчинити ці «двері», то така людина чи група людей у змозі КЕРУВАТИ будь-якою кількістю осіб. Найчастіше це виникає під час дії так званих керівних псі-полів, які може створити і одна людина, і група.

Люди, які перебувають під дією такої псі-зброї, зовсім нічого не відчувають і не розуміють, чому і що змусило їх зробити те чи інше... Це дуже потужна і страшна зброя, значно небезпечніша за радіацію, бомбу, хімічну чи бактеріологічну зброю. Хоча б навіть тим, що люди, які перебувають під дією цієї зброї, навіть не підозрюють, що на них скеровано якусь дію.

Тому ті, хто застосовує цю зброю, цілковито безкарні. Бо найчастіше ті, хто її застосовує, намагаються переконати всіх інших, що сама ідея такої дії – абсурдна і безглузда...

Переконують, прикриваючись фальшивою філософією і спираючись на фальшивий фундамент, про що вони самі чудово знають.

Псі-зброя – найбільш антигуманна з усіх тих, що існують у світі, і коли вона потрапляє до «чорних» рук, то воістину починаєш вірити в настання «судного дня»...

Отже, стан надорганізму в людини може виникнути стихійно внаслідок негативного емоційного розгойдування у великих скупченнях, а також унаслідок дії керівних псі-полів під час використання псі-зброї.

Підсумуємо: у процесі еволюції природа сформувала три типи організації псі-систем живих організмів.

1. Постійну складну псі-систему, сформовану з колонії особин одного виду. Чисельність такої колонії залежить від складності завдань, які вирішує ця псі-система, і від складності структури псі-поля однієї особини. Псі-поле однієї особини є відкритою системою (k прагне до одиниці).

Псі-поле системи колонії є суперпозицією (складання) псі-полів усіх особин, що входять до цієї системи. Спільне псі-поле цієї системи в нормальних умовах існування є замкнутою структурою, постійно наявним надорганізмом. Приклади: терміти, бджоли, мурашки тощо.

2. Тимчасову складну псі-систему, сформовану з колонії особин одного виду. Чисельність колонії, зграї також залежить від складності завдань, які вирішує спільна псі-система, і від складності псі-системи однієї особини. Причини виникнення таких тимчасових псі-систем, тимчасового стану надорганізму такі:

а) сформована в процесі еволюції властивість, що забезпечує виживання і розвиток виду. Приклад: перелітні птахи.

б) виникнення стану надорганізму (складної псі-системи) в умовах дії стихійних природних явищ (практично всі види).

У звичайному стані псі-поле кожної особини має замкнену систему:

kзаг 0

Під дією природних чинників, коли існує реальна загроза загибелі популяції або виду загалом, змінюється структура псі-поля кожної особини. Закрита структура перетворюється на відкриту:

kзаг 1

Під час відновлення природних умов до нормальних для кожного виду структура псі-поля кожної особини повертається до початкового стану.

3. Постійну складну псі-систему, що є взаємодією сконцентрованих в однієї особини декількох мільярдів нейронів (у людини – чотирнадцять мільярдів). Псі-поле кожного нейрона – відкрита система:

k 1

А сукупне псі-поле всіх нейронів є закритою системою:

kзовн. 0

Нейрони, які взаємодіють між собою, створюють спільне захисне псі-поле, що забезпечує стабільне функціонування всієї системи загалом. Псі-система людини має здатність самовдосконалюватися, еволюційно розвиватися. У людини мозок від першого дня народження інтенсивно вбирає всю інформацію, доступну його органам чуття.

Під час накопичення інформації якісно змінюється структура початкового нейрона. Після досягнення відповідного порогу кількості інформації відбувається якісний стрибок еволюції мозку людини загалом. Він починає виокремлювати себе з довкілля, набуває здатності осмислювати те, що відбувається в природі і в собі самому. Мозок людини стає інструментом пізнання природи і може самовдосконалюватися.

Кількість інформації, що забезпечує якісний стрибок, одна людина не в змозі накопичити й за тисячу життів. Це – сукупний досвід сотень поколінь, мільйонів людей. Лише ввібравши цю накопичену людством інформацію, мозок людини одержує можливість рухатися далі у своєму розвитку...

Осмисливши все це, кожна людина застановиться над питанням: якщо псі-поля регулюють процеси всередині кожного виду, популяції і в нормальних, і в екстремальних умовах існування, то які механізми регулюють процеси в екологічній системі загалом?!.

 

Зміст

Читати далі...