Шлях до потрібних знань

Мудрий не той, хто багато знає, а той, хто знає потрібне


Розділ 6. Еволюція розуму, організму і сутності

Еволюція живої матерії зумовлює появу живих організмів із складними псі-системами. Розвиток цих псі-систем зумовлює на відповідному рівні цього розвитку усвідомлення свого існування в природі. Виникає примітивний розум, розвиток якого надалі зумовлює взаємодію носіїв цього розуму з природою.

Складність псі-систем, а отже, можливість еволюції залежить від кількості нейронів і ступеня взаємодії між ними. Але яким чином нейрони мозку набувають здатності мислити? 

Парадокс у тому, що нейрони мозку не мислять, а лише забезпечують процес мислення для генерувальних потенціалів і структур, що виникають у процесі еволюційного розвитку. Процес мислення відбувається на ментальних планах сутності, яка має фізичне тіло. Водночас розвиток сутності неможливий без відповідного розвитку фізичного тіла. Проаналізуймо цей факт докладніше, оскільки він є головним для розуміння природи розвитку розуму.

Почнімо з утілення сутності. Під час злиття яйцеклітини і сперматозоїда виникає енергетичний сплеск, який сягає інших рівнів планети, — ефірного, астрального і ментальних. Залежно від того, якого рівня сягає цей сплеск, входить, відповідно, сутність ефірного, астрального або ментальних планів планети.

Що ж впливає на амплітуду цього сплеску?

1. Генетика батьків.

2. Рівень їх духовного розвитку.

3. Географія місця зачаття.

4. Розташування зірок і планет над місцем зачаття.

5. Емоційний стан батьків під час зачаття.

6. Наявність в організмі батьків різних отрут у момент зачаття — алкоголю, нікотину, наркотиків та ін.

7. Екологічний стан довкілля.

Що здоровіша генетика батьків, то вища амплітуда цього сплеску. Поверхня планети має ділянки позитивної, негативної і нейтральної енергетики. Тому залежно від того, яка енергетика в місці зачаття, амплітуда сплеску буде різною. Позитивна енергія збільшує амплітуду сплеску, негативна — зменшує.

З Космосу від зірок і планет на Землю йдуть потоки енергії, які теж можуть бути і позитивними, і негативними. Крім того, різні типи генетики по-різному реагують на потоки енергій, що йдуть із Космосу і з планети. Ті самі потоки енергії на один тип генетики можуть впливати позитивно, а на інший — негативно. Для кожного типу генетики існують зони поверхні планети сприятливого і зони негативного впливу.

Якщо батьки під час зачаття мають глибокі і сильні почуття, то їх кохання створює потужний сплеск позитивних емоцій, які, відповідно, збільшують амплітуду сплеску. Якщо в батьків немає глибоких і сильних відчуттів, а лише фізіологічний потяг, то сплеск, який виникає під час злиття статевих клітин, не зміниться. Якщо зачаття сталося внаслідок розпусного сексуального життя батьків, то амплітуда сплеску буде ще нижчою...

Наркотики, алкоголь, нікотин та інші отрути, наявні в організмі батьків, створюють потужне негативне поле, яке пригнічує сплеск. І якщо організми батьків тривалий час перебували під дією цих отрут, то сплеск у мить зачаття настільки слабкий, що спроможний сягнути лише рівня нижнього астралу або ефіру. Тоді втілюється сутність низького рівня розвитку, і народжене дитя буде розумово неповноцінним.

Проблемний екологічний стан середовища спричинює ослаблення організмів батьків, і ослаблені статеві клітки під час злиття не можуть дати повноцінного сплеску.

Сутність, яка входить у запліднену яйцеклітину в процесі зачаття, є складною організацією ефірного, астрального і ментального тіл. Зиготна клітина (запліднена яйцеклітина) має найпростішу структуру одноклітинного організму і лише ефірне тіло (окрім фізичного). Якісно структури сутності й зиготної клітини настільки різні, що їх узгодження в такому вигляді неможливе. Зиготна клітина повинна пройти відповідний розвиток, перш ніж її якісна структура ефірного та напрацьованого астрального тіл набуде можливості узгодження з сутністю.

Як це відбувається? Яким чином клітини зародка людини проходять ці еволюційні фази?!. Розуміння цього дасть вам змогу проникнути у ще одну таємницю живої природи, яку, як і чимало інших, досі нерозгадано...

У процесі розвитку життя на планеті багато видів живих організмів витіснено зі своїх екологічних ніш більш пристосованими, прогресивними видами (див. Розділи 4 і 5). Вони втратили можливість розвиватися на фізичному рівні нашої планети, але їх ефірні та астральні тіла й далі існували на ефірному і астральному рівнях, швидкість еволюційного розвитку яких дуже незначна.

Ці види у своєму розвитку на інших рівнях виробили кілька способів його прискорення (див. Розділ 5). Один із них — симбіоз у біомасі зародка декількох сутностей різного рівня еволюційного розвитку, які послідовно входять у цю біомасу й еволюціонують її до такого рівня, коли сутність, тотожна з генетикою, може узгодитися з цією біомасою і створити собі нове фізичне тіло.

Найбільш наочний приклад цього в природі — метелики. Кожен із Вас милувався грацією і красою метеликів. Але гусениці завжди викликали у всіх принаймні якусь неприязнь. Яким чином із настільки непривабливої на вигляд гусениці «народжується» такий прекрасний метелик?! Відбувається метаморфоза, природа якої є загадкою для сучасної біології. У чому розгадка цієї таємниці? Метаморфоза метелика — один із яскравих прикладів симбіозу двох видів в одній біомасі.

Перед загибеллю метелик відкладає яйця, з яких вилуплюються гусениці, які за всіма ознаками належать до виду кільчастих черв'яків. Гусениці інтенсивно напрацьовують обсяг біомаси, поїдаючи рослини, і структурно готують її до узгодження з ефірним тілом власне метелика. Фізичне тіло гусениці розпадається, з цієї маси ефірне тіло метелика формує собі фізичне тіло. Після завершення формування фізичного тіла метелика він покидає лялечку — метаморфозу завершено (див. Мал.60). Харчуючись нектаром квітів і пилком, наприкінці свого життя метелик відкладає яйця, з яких вилуплюються гусениці. Цикл повторюється...

 


Мал. 60

Якби з яєць метелика відразу вилуплювалися метелики, то вони миттєво гинули б, адже з яєць виходили б тільки дужі маленькі метелики, і щоб вирости, їм знадобилося б чимало їжі — нектару і пилку, яких у цей час ще немає. Крім того, мікроскопічні метелики не вижили б. Кожен подув вітерцю відносив би їх дуже далеко, і вони просто не змогли б літати, куди захочуть і куди потрібно, тому швидко загинули б. 

Маленькі гусениці чудово почуваються на листі трав, чагарників і дерев, інтенсивно поїдаючи листя рослин. Водночас швидко напрацьовують потрібну для метеликів кількість біомаси. Відповідно, два різні види живих організмів послідовно живуть в одній біомасі. Такий симбіоз видів дав їм змогу не зникнути в процесі еволюції життя. Існує безліч видів комах, у яких є аналогічний симбіоз сутностей двох різних видів, — комарі, жуки, бджоли, терміти і так далі.

На інших якісних рівнях еволюції життя теж наявні такі явища. Жаби (клас земноводних) мають дві еволюційні фази біологічного розвитку — фаза пуголовка і фаза власне жаби. У фазі пуголовка в біомасі перебуває сутність (ефірне тіло) риби. Повної трансформації біомаси під ефірне тіло риби не відбувається, оскільки біомаса має генетику жаби.

Еволюційний розвиток сутності риби в біомасі з генетикою жаби триває доти, доки біомаса, що розвивається, не сягає структурного і якісного рівня, вищого, ніж у сутності риби. Ефірне тіло риби виходить з біомаси, яку воно розвинуло, і входить ефірне тіло жаби в біомасу з генетикою жаби. Біомаса трансформується за образом і подобою ефірного тіла жаби. Поступово відростають спершу задні, потім передні лапки, відпадає хвіст, видозмінюються внутрішні органи і зовнішній вигляд живої істоти.

Ці фази бачила, мабуть, майже кожна людина, але не замислювалася, чому так відбувається — усе сприймаємо як самоочевидне. Але довколишня природа неповторно багата на життя, на загадки. Варто уважніше зазирнути всередину себе, у природу, і зможете відкрити чимало її таємниць...

Звісно, у багатьох виникне запитання: а хто ж усім цим керує, яким чином усе це відбувається?.. Еволюційний розвиток живої матерії визначає генетика: під час входження в біомасу з генетикою одного виду сутності живої істоти іншого виду якісні структури біомаси й ефірного тіла цієї істоти, у момент входження, тотожні.

Після входження біомаса й ефірне тіло починають розвиватися, але цей розвиток триває з різною швидкістю. Якщо біомаса має генетику виду, еволюційно розвиненого більше, ніж рівень еволюційного розвитку ефірного тіла істоти, яка міститься в цій біомасі, то ефірне тіло істоти цього виду й біомаса з генетикою іншого виду поступово втрачають узгодження.

Коли цей процес втрати узгодження сягає критичного стану, відбувається вихід (смерть) ефірного тіла істоти одного виду з цієї біомаси і в неї входить ефірне тіло істоти іншого виду, тотожного за якісною структурою з генетикою біомаси. Момент виходу супроводжується енергетичним сплеском: якісний бар'єр між фізичною та ефірною сферами зникає й утворюється енергетичний канал. Цим каналом ефірне тіло однієї істоти переміщується з фізично щільного рівня на ефірний рівень, а ефірне тіло істоти того самого виду, що й генетика біомаси, входить у біомасу, що звільнилася.

На вищих якісних рівнях еволюції життя — у плазунів, ссавців цей процес дещо інакший. У ссавців, наприклад, у період внутрішньоутробного розвитку в біомасі зародка проходить декілька послідовних змін сутності виду нижчого еволюційного рівня на сутність вищого рівня еволюційного розвитку. Зміна відбувається доти, доки швидкість еволюційного розвитку ефірного тіла й біомаси не стають однаковими. Після цього, за  образом  і  подобою ефірного тіла такої істоти, з цієї біомаси формується фізичне тіло маляти...

Як відбувається розвиток людини?!

В еволюції людини необхідно виокремити два етапи: внутрішньоутробний і позаутробний розвиток. Навіщо потрібне таке розділення, стане зрозуміло далі... Сутність людини має декілька тіл: ефірне, астральне й одне ментальне. Якщо рівень духовного розвитку високий, можливі декілька ментальних тіл. Під час завершення земного циклу розвитку сутності вона може мати чотири ментальні тіла. У момент запліднення виникає енергетичний канал, яким у запліднену яйцеклітину входить сутність (див. Мал.61). Після входження канал зникає, і відновлюються якісні бар'єри між рівнями (див. Мал.62).

Мал. 61 Мал. 62

Запліднена яйцеклітина (зиготна клітина) є найпростішим живим організмом. Якісні структури одноклітинного організму й сутності узгоджуватися між собою не можуть, оскільки якісна структура сутності відображає якісну структуру складноорганізованого багатоклітинного організму.

На першій стадії зиготні клітини кількісно зростають доти, доки чисельність цих зиготних клітин не буде достатньою для входження ефірного тіла багатоклітинного організму — риби. Після узгодження починається розвиток ефірного тіла риби в біомасі, що має генетику людини. От чому на початку свого розвитку зародок людини нагадує рибу.

Швидкість розвитку клітин зародка людини значно вища від швидкості розвитку ефірного тіла риби. Тому приблизно в місячному віці з ембріона людини виходить ефірне тіло риби і входить ефірне тіло виду з високою швидкістю розвитку — земноводного. Після входження біомаса ембріона перебудовується під ефірну структуру земноводного і водночас частина клітин ембріона розпадається. У кров матері через плаценту потрапляє багато шлаків, і цей час найнебезпечніший для викидня.

На третьому місяці розвитку ембріона людини ефірне тіло земноводного з тих самих причин виходить з ембріона. Виникає новий якісний сплеск, і в ембріон входить ефірне тіло (сутність) плазуна. Біомаса ембріона знову перебудовується під ефірну структуру плазуна, частина клітин ембріона розпадається, і в кров матері потрапляє чергова порція шлаків. Після цієї перебудови ембріон людини схожий на ембріон плазуна, і біомаса ембріона людини далі збільшується. Порівняйте: одномісячний ембріон розміром 1 см на третьому місяці сягає 9 см.

На четвертому місяці розвитку ембріона людини ефірне тіло плазуна виходить і входить ефірне тіло ссавця. Ембріон перебудовується під ефірне тіло ссавця, частина клітин ембріона вчергове розпадається, і знов у кров матері через плаценту потрапляють шлаки.

На п'ятому місяці розвитку ембріона людини його якісна структура стає такою, що виникає можливість узгодження і входження в ембріон ефірного тіла сутності людини. Ембріон починає перебудовуватися під ефірне тіло сутності людини, і знову в кров матері потрапляє величезна кількість шлаків.

На шостому місяці розвитку в ембріона людини розсмоктується зачаток хвоста. Далі триває формування ембріона за образом і подобою ефірного тіла сутності людини і до моменту народження цей процес завершується. Народжується здорове, нормальне дитя (див. Мал.63).

 


Мал. 63

Лише на п'ятому місяці розвитку ембріона ефірне тіло сутності одержує змогу узгодження і входження в свій ембріон. Доти між сутністю і ембріоном існує якісний бар'єр. Сутність прив'язана до біомаси ембріона і не може в нього увійти.

Через послідовну еволюцію в біомасі ембріона ефірних тіл риби, земноводного, плазуна, ссавця якісна структура ембріона людини виходить на той рівень, коли стає можливим узгодження і входження ефірного тіла сутності людини. Тому зародок людини під час свого розвитку повторює якісний зріз розвитку живої природи від одноклітинного організму до складноорганізованого багатоклітинного.




Мал. 64

Отже, сутність (душа) входить у  запліднену  яйцеклітину  у  мить  зачаття  і  впродовж усього періоду внутрішньоутробного розвитку вона прикріплена до зародка. Викидень позбавляє сутність можливості створити собі нове фізичне тіло. Під час викидня не виникає енергетичного каналу, як у мить смерті людини. Тому сутність не може повернутися на той рівень, з якого вона прийшла на сплеск під час зачаття.

Сутність високого рівня духовного розвитку може, витративши свій потенціал (тоді вона опускається еволюційно нижче), створити собі енергетичний канал і врятуватися з пастки. А сутність, що не має ментальних тіл, є здобиччю для істот ефірного і нижньоастрального рівнів. Такий закон життя...

Тварини астрального рівня поїдають тіла сутності (див. Мал.64). Як наслідок — сутність гине. Загибель сутності означає, що весь еволюційний досвід і напрацювання всіх утілень, які були в цієї сутності, зникають назавжди... це — ЕВОЛЮЦІЙНА ЗАГИБЕЛЬ. 

Коли людина вмирає, її сутність енергетичним каналом іде на один із рівнів Землі і через якийсь час вона може знову втілитися — створити собі нове фізичне тіло.

У новому тілі сутність може далі еволюціонувати. У цьому — кардинальна відмінність смерті фізичного тіла від смерті сутності. Не випадково християнська церква вважає аборт найважчим гріхом. Убивство — значно менший гріх, ніж аборт. Під час аборту виникає реальна загроза загибелі сутності.

З матки жінки видаляють не просто безформний шматочок, який навіть віддалено не нагадує людину. Сутність позбавляють тієї біомаси, з якої вона мала створити собі нове фізичне тіло. Під час аборту і жінка, і лікар, який його робить, напрацьовують собі важку карму. У жінки руйнується захист її організму, порушується гормональний баланс. Дуже часто аборт є причиною майбутніх онкологічних захворювань.

Тепер повернімося до того, як сутність створює собі нове тіло. На створення фізичного тіла сутність витрачає частину свого потенціалу. Тобто якісні структури сутності переходять на нижчий еволюційний рівень. Після народження фізичне тіло дитини далі росте й еволюціонує. Також починають розвиватися й тіла сутності — ефірне, астральне й ментальні.

Доки сутність не відновила ефірного тіла до того рівня, який був у мить входження, нормальний розвиток астрального і ментальних тіл неможливий. Щоб це сталося, мозок дитини має увібрати в себе відповідний обсяг інформації. Отримана мозком інформація дає змогу розгорнутися якісним структурам. Лише після розкриття цих структур (нейронів мозку) мозок набуває нової якості — зачатків розуму.

Існує мінімальний обсяг інформації, необхідний для того, щоб виникли зачатки розуму. Цей обсяг інформації мозок дитини має отримати в перші 3-5 років свого життя, коли відновлюється якісний рівень ефірного тіла. Якщо до цього періоду нейрони мозку дитини не завершать еволюції ефірних структур і не почнеться розвиток астральних структур нейронів мозку, мозок такої людини ніколи не набуде здатності мислити. Хоча суто фізіологічно буде абсолютно здоровим.

Під час завершення процесу якісного відновлення ефірного тіла завершується якісне формування ефірних структур мозку. Якщо ефірні структури мозку не досягають відповідного рівня, мозок втрачає можливість формування й розвитку астральних, а потім ментальних структур мозку, наявність яких дає змогу мозкові людини осмислювати навколишній світ, себе в ньому...

Саме тому в перші 4–8 років життя дитина вбирає інформацію як губка, усе поспіль. Процес осмислення інформації стартує тоді, коли починають розвиватися астральні структури нейронів мозку людини, формування яких, як і формування астрального тіла, завершується у віці 14–18 років. Якщо за цей час нейрони мозку пройдуть еволюцію до ментального рівня, тоді сутність цієї людини може відновити і далі напрацювати ментальні структури і тіла.

Якщо до 14–18 років людина не проходить цієї фази еволюції, тоді її сутність, у цьому втіленні, втрачає можливість вийти на вищий еволюційний рівень, ніж був до входження сутності в запліднену яйцеклітину. Життя такої людини буде лише еволюційним «пустоцвітом».

Правильний розвиток надалі приводить до формування ментальних структур нейронів мозку й напрацювання 1-го ментального тіла. Коли ментальні структури мозку виходять на якісний рівень ментальних структур, які були в сутності до входження в біомасу, людина набуває закриту досі пам'ять сутності. Пам'ять про свої попередні втілення, коли, де вона жила раніше, ким була, що робила... Ментальне тіло починає формуватися у 30–33 років (див. Мал.65).

 


Мал. 65

Якщо розвиток людини був гармонійним, його ефірне, астральне і перше ментальне тіла творять між собою гармонію. Ця гармонія створює якісний сплеск розвитку сутності людини. Така людина починає швидко духовно розвиватися, послідовно напрацьовує 2-гі, 3-ті і 4-ті ментальні тіла. Розвиток вищих ментальних тіл дає людині колосальну духовну і психічну силу, завдяки якій вона може зцілювати людей, впливати на природу, бачити минуле, сьогодення, майбутнє.

Якщо рівень розвитку вищих ментальних тіл дуже високий, людина здатна впливати на сьогодення і майбутнє. І вплив можливий на долю не лише однієї людини, а й на долю народу, нації, цивілізації. Психічна сила такої особи діятиме і на неживу природу. Вона здатна впливати на погоду, екологію загалом, у глобальних масштабах.

Але, на жаль, дуже мало людей за історію людства змогло досягти такого рівня розвитку й можливостей. Більшою чи меншою мірою цим володіли Будда, Крішна, Ісус Христос. На жаль, їх так і не прийняли і не зрозуміли їхні сучасники. Пізніше з них зробили богів... Усі вони покинули планету Земля у своєму фізичному тілі, досягли безсмертя. Не зрозуміли сучасники і їхніх знань, учень. Іноді через невідання, а іноді навмисно спотворивши суть. Створили божественний культ і поклоняються їм...

Пригадайте, як казав Христос:

«Тоді якщо  хтось  скаже вам: «ось тут Христос», або «там», — не вірте, бо повстануть лже-христи і лжепророки і дадуть великі знамення й дива, аби спокусити...» [1]

Мільйони людей ідуть за цими псевдовченнями, щиро віруючи в їхню правильність. Якби люди могли почути ці вчення з перших уст, вони жахнулися б, наскільки сильно спотворено істину...

Справжніх учителів звали Великими Посвяченими. Вони проникли силою свого розуму і духу в таємниці Всесвіту й хотіли подарувати багатство своїх знань людям. Вони не винні, що люди не прийняли, не захотіли прийняти ці знання... або спотворили їх суть, надавши їй протилежного сенсу. І знову, пригадуєте Христа: «Вони своїми очима дивляться, і не бачать, своїми вухами чують, і не розуміють...» [2]. 

У цьому не винні навіть його сучасники, бо спотворення знань і неможливість інших людей правильно їх сприйняти пов'язано також із законами еволюції цивілізації загалом. Еволюція цивілізації, як і еволюція сутності, має свої етапи, які пов'язані з процесами, що відбуваються в нашому Всесвіті. Що це за закони, і чому ці великі люди не змогли допомогти своїм сучасникам? Спробуємо обміркувати... Великі Посвячені знали об'єктивні закони Космосу, розвитку цивілізації. І не випадково їхні очі були сповнені смутку й печалі...

Та повернімося до законів еволюції сутності.

Послідовне відновлення ефірного, астрального та ментального тіл до рівня розвитку їх у сутності перед входженням у біомасу і подальший їх розвиток супроводжується послідовним напрацюванням нейронами мозку людини ефірних, астральних і ментальних структур. Генетичні порушення й захворювання, запальні процеси мозку та спинномозкової рідини в ранньому віці можуть привести до того, що механізм розвитку і розкриття якісних структур мозку на ефірному, астральному й ментальному планах порушується.

Особливо це небезпечно у віці немовляти. Якщо не вдасться напрацювати й розкрити ефірні структури нейронів мозку дитини, то її мозок назавжди буде «сплячим». Це спричинює дебільність різного ступеня важкості. Часткова дія цих чинників приводить до неповного розкриття цих структур. Як наслідок – ослаблення й уповільнення розвитку астральних, а згодом і ментальних структур мозку людини.

Варто зазначити, що для гармонійного розвитку цих структур потрібно, аби пронизуючі тіла сутності потоки енергії (мономатерії) різної якості перебували в якісному і кількісному балансі між собою. Три якісні потоки матерій забезпечують цей баланс: 

1. Потоки енергії, що формують ефірне тіло, нормальний розвиток якого забезпечує активність і волю людини.

2. Потоки енергії, що формують астральне тіло, нормальний розвиток якого забезпечує емоційний стан людини.

3. Потоки енергії, що формують ментальне тіло, нормальний розвиток якого забезпечує інтелектуальний рівень людини.

Скорочено — потоки Волі, Серця, Розуму. Їхній баланс — золотий перетин — надає умови для гармонійного розвитку особистості людини.  

Нестача потоків для формування повноцінного ефірного тіла приводить до пасивності, безвілля людини.

Нестача і різний склад потоків, що формують астральне тіло, зумовлює різні типи емоційності людини.

Нестача потоків, які формують ментальне тіло, спричинює слабкий розумовий розвиток, а різний склад цих потоків — розвиток різних граней розуму.

Отже, для повноцінного розвитку людини необхідний баланс потоків волі, серця, розуму. Доки цей баланс існує, доти людина має потужну систему захисту мозку і всього організму.

Звичайна людина використовує лише 3-5% нейронів свого мозку, інші 95-97% для людини закрито. Вони відкриваються лише тоді, коли особа сягає еволюційного рівня вищих ментальних планів. Це — еволюційний запас сутності. Природу його появи в людини розкриємо дещо пізніше. Еволюційний запас становить також чималу небезпеку для людини... У чому саме ця небезпека?

В умовах балансу потоків енергії волі, серця і розуму мозок людини на будь-якій фазі своєї еволюції має потужний енергетичний захист від будь-якого псі-впливу і не втрачає своєї індивідуальності. Умовно цей баланс подамо у вигляді рівностороннього трикутника (див. Мал.66).

 


Мал. 66

Мозком такої людини не можна чи принаймні дуже складно керувати. Щоб зробити людину керованою псі-полем, інакше кажучи, БІОРОБОТОМ, спершу необхідно порушити гармонію цих потоків.

Якщо якимось чином зменшити один із цих потоків, тоді решта два збільшаться й гармонію буде порушено. Це дає змогу впливати на 95–97% нейронів мозку людини, впливати на її підсвідомість, а через неї – на свідомість... Тоді людина нічого не відчує, не побачить, не почує... Вона діятиме начебто зі своєї волі, а насправді — виконуючи чиюсь програму, не помічаючи жодного нав'язування. На рівні сутності таку роботизацію здійснити неможливо, бо ефірне, астральне і ментальні тіла — пасивні.

Активним у розвитку є фізичне тіло. Інакше кажучи, розвиток фізичного тіла забезпечує еволюцію інших тіл. Фізичне тіло має властивість трансформації форм матерії. У ньому постійно розщеплюється фізично щільна речовина й синтезуються форми матерії для створення й еволюції ефірного, астрального і ментальних тіл.

Фізичне тіло має своєрідні антени для вловлювання цих форм матерії. Таких антен — чакр — у людини сім, за кількістю тіл, які людина повинна еволюційно напрацювати, аби завершити Земний (нульовий) цикл еволюції і вирватися з еволюційного полону своєї планети. 

Досить закрити одну з семи чакр, і втратиться гармонія потоків. З’являється можливість впливати на таку людину або, як наслідок, зупиниться чи сповільниться еволюція сутності. У багатьох людей, окрім фізичного, ефірного, астрального тіл є також ментальне тіло, що перебуває на різних стадіях розвитку.

За розвиток ефірного тіла відповідає помаранчева (сексуальна) чакра. Розвиток ефірного тіла визначає фізичну силу людини, її активність у всіх видах діяльності. Від ступеня розвитку ефірного тіла залежить і сексуальна активність людини. Потоки, що забезпечують розвиток ефірного тіла, умовно назвемо потоками волі.

За розвиток астрального тіла відповідає жовта чакра (сонячне сплетіння). Розвиток астрального тіла впливає на емоційне багатство людини, її творчі здібності. Потоки, що забезпечують розвиток астрального тіла, умовно назвемо потоками серця.

За розвиток 1-го ментального тіла відповідає зелена (сердечна) чакра. Розвиток 1-го ментального тіла визначає ступінь розумового розвитку, багатогранність інтелекту. Потоки, що забезпечують розвиток 1-го ментального тіла, умовно назвемо потоками розуму.

Доки існує гармонія потоків волі, серця і розуму, тобто гармонія між ефірним, астральним і 1-м ментальним тілами, керувати людиною неможливо (див. Мал.66).

Поміркуємо разом, які потоки потрібно блокувати, яку чакру треба прикрити, аби з'явилася можливість керувати — роботизувати. Якщо прикриємо помаранчеву (сексуальну) чакру, послабляться потоки волі. Ефірне тіло не зможе повноцінно розвиватися. Людина фізично ослабне, її активність значно зменшиться. Виникає запитання: кому потрібна слабка, безвільна, непридатна для жодної діяльності людина? Думаю, нікому... (див. Мал.67).

 


Мал. 67

Якщо   прикриємо   зелену  (сердечну)   чакру,  ослабнуть  потоки   розуму.  Отримаємо фізично сильну, емоційно агресивну, розумово відсталу людину (див. Мал.68). Така людина навіть небезпечна...

 


Мал. 68

Якщо прикриємо жовту (сонячне сплетіння) чакру, ослабнуть потоки серця. Отримаємо фізично сильну, вольову, раціонально мислячу людину, небагату на вищі емоційні вияви, з незначними творчими здібностями (див. Мал.69).

 


Мал. 69

Ідеальна для керування людина-біоробот, чи не так?!. Готова старанно виконувати накази, використовуючи весь свій розумовий потенціал і не потерпаючи від докорів сумління. Кращого годі придумати. Тому для роботизації застосовують різні способи прикрити чакру сонячного сплетіння.

Згадайте, навіть у казках і переказах багатьох народів є персонажі з крижаними, кам'яними, залізними серцями: «Снігова королева», «Кам'яне серце» тощо.

Окрім можливості роботизувати, прикриття чакри сонячного сплетіння зумовлює сповільнення, а іноді й зупинку розвитку астрального тіла. Дисбаланс потоків спричинює припинення еволюційного розвитку. Перестає розвиватися людина і її сутність. Це зовсім не хвилює тих, хто здійснює роботизацію, їм це, радше, вигідно.

До проблеми роботизації людини і людства ще повернемося... А наразі вивчатимемо далі нормальний розвиток людини, її сутності.

Клітини фізичного тіла людини впродовж життя оновлюються кілька разів. Різні типи клітин — крові, нервові, залоз, статеві, м'язів, жирові, сполучні тканини, хрящові й кісткові мають різні періоди оновлення. Клітини крові виробляє червоний і жовтий кістковий мозок. Вони оновлюються постійно, що пов'язано з їх функціями. Кісткові клітини оновлюються раз на п'ятнадцять років. Усі решта типів клітин оновлюються раз на менш ніж п'ятнадцять років.

Отже, щоп'ятнадцять років усі клітини організму людини оновлюються. Інакше кажучи, вік клітин у п'ятнадцятирічного хлопця і дев'яносторічного старого — ОДНАКОВИЙ. Але ніхто не скаже, що вони виглядають однаково...

Річ у тому, що процес старіння організму пов'язаний із порушенням гармонії між фізичним тілом і тілами сутності, а не із старінням клітин.

Існує приблизно чотириста теорій старіння, але жодна з них не дає повного уявлення про це явище. Кожна з них розглядає ті чи інші наслідки старіння, основна причина – поза увагою цих теорій. Осмисливши механізми старіння, наблизимося до розуміння можливості фізичного безсмертя, мрія про яке розбурхувала розум людства багато тисяч років.

То в чому ж причина старіння організму?

Річ у тому, що швидкість еволюційного розвитку фізичного, ефірного, астрального і ментальних тіл у людини різна. Коли сутність входить у запліднену яйцеклітину, вона напрацьовує собі фізичне тіло, відповідне до свого рівня розвитку. Під час створення такого тіла сутність витрачає свій потенціал. Як наслідок, на час народження людини її сутність еволюційно опускається нижче, ніж була в мить входження під час зачаття. А фізичне тіло набуває запасу якості, що дає змогу розвиватися тілам сутності.

Через відмінності швидкостей еволюційного розвитку фізичного тіла і тіл сутності розвиток тіл сутності зумовлює спершу відновлення ефірного тіла до того рівня, який мала сутність під час входження, і лише тоді відновлюється астральне тіло. Коли цей процес завершується, починається відновлення і подальший розвиток ментальних тіл.

Якоїсь миті розвитку сутності швидкість еволюційного розвитку фізичного, ефірного, астрального і ментальних тіл є однаковою. Настає гармонія між різними тілами людини – її інтелект і творчі здібності можуть виявитися максимально. Під час такої гармонії рух енергії між різними тілами максимально збалансований.

Завдяки духовному розвитку швидкість еволюційного розвитку тіл сутності більша від швидкості еволюційного розвитку фізичного  тіла.  Ця  відмінність  швидкостей  стає  дедалі значнішою (див. Мал.65). А швидкості розвитку різних тіл неоднакові. Відмінність швидкостей розвитку згодом зумовлює й відмінності якісних структур тіл сутності. Водночас порушується гармонія руху енергії між тілами. Змінюється якість і кількість енергії, що перетікає з фізичного рівня.

Коли відмінності вже значні, окремі типи енергії перестають перетікати на астральний і ментальний рівні (цей процес проілюстровано на прикладі клітини, див. Розділ 2, де показано процеси на рівнях клітини). На цьому малюнку зображено клітину, що має ефірний, астральний і ментальний рівні. Ефірне тіло клітини формується з однієї матерії (позначено помаранчевим кольором), астральне тіло — з двох (помаранчевим і жовтим кольорами), перше ментальне — з трьох (помаранчевим, жовтим і зеленим кольорами).

Порушення гармонії перетікання енергії між різними рівнями призводить до того, що на перший ментальний і астральний рівні клітини не потрапляють види енергії, які потрібні для їх розвитку. Ментального і астрального рівня досягає лише одна матерія (позначена червоним кольором), яка не придатна для еволюції цих рівнів. Припинено «живлення» цих рівнів, зупинився їх розвиток. Далі розвивається лише ефірне тіло (рівень), живлення якого зменшено, але все-таки ще триває.

Припинення живлення ментального й астрального рівнів спричинює втрату пам'яті, порушення механізмів мислення (інколи кажуть — людина «впадає в дитинство»). Поступово канал між фізичною та ефірною клітинами звужується й припиняється забезпечення еволюції та життя ефірної клітини. Фізична клітина (фізичне тіло) не в змозі уже надати «живлення» всім рівням клітини, і настає ФІЗИЧНА СМЕРТЬ, коли ефірне, астральне й ментальне тіла всі разом не сумісні з фізичним тілом.

У мить смерті виникає сплеск енергії, з якого утворюється енергетичний канал. Цим каналом сутність (ефірне, астральне і ментальні тіла) виходить з мертвого фізичного тіла, в якого руйнується енергетичний захисний кокон (див. Мал.70 і Мал.71).

Мал. 70 Мал. 71

Амплітуда цього енергетичного сплеску залежить від рівня духовного розвитку, якого досягла людина до моменту смерті. Що вищого рівня досягла людина за життя, то на вищий план планети вона потрапляє після смерті. Якщо людина розвинулася так, що напрацювала ментальні тіла, вона потрапляє на ментальні рівні планети (відповідно, 1-й, 2-й, 3-й і 4-й ментальний рівні).

Якщо ж людина пройшла еволюцію Земного циклу повністю і її сутність має ефірне, астральне і чотири ментальні тіла, її сутність може пройти через усі планетарні бар'єри і піти за межі Землі й навіть за межі Сонячної системи. Але, на жаль, це трапляється дуже рідко... 

Завершення Земного (планетарного) циклу означає лише початок еволюції в Космосі. Починається КОСМІЧНИЙ ЕТАП ЕВОЛЮЦІЇ ЛЮДИНИ.

У філософії індійських йогів існує поняття еволюції вищого рівня як досягнення сутністю нірвани, її злиття з абсолютом. Тоді, вважають йоги, сутність зливається з Космосом, богом, абсолютом...

Це стан, коли зникають усі якісні бар'єри Землі, означає не завершення еволюції загалом. Він означає тільки завершення нульового планетарного циклу розвитку і початок Космічного циклу. Це повинно стимулювати до дальшого розвитку, а не до самозаспокоєння і самоблокування на самому порозі нового якісно іншого еволюційного рівня. Про це ми ще поговоримо...

А тепер розгляньмо далі, що і як відбувається з людиною у мить смерті...

Якщо людина за життя напрацювала лише ефірне й астральне тіла, то після смерті її сутність потрапляє на астральний план планети. Хотілося б звернути особливу увагу, що астральний рівень має всередині себе підрівень. Що це таке?..

Людина, яка завершила повністю розвиток на астральному рівні і має астральне тіло, що складається з двох форм матерії (див. Мал.48 і Мал.49), після смерті  потрапляє  на  верхньоастральний рівень, який у християнській релігії називають «РАЄМ» (див. Мал.72). Це можливо тоді, якщо людина не напрацьовує за життя важкої карми — «гріхів».

Мал. 72 Мал. 73

Але що це таке — карма?!

Розгляньмо яскравий приклад важкої карми. Одна людина, з тих чи інших причин, свідомо вбиває іншу. По-перше, людина, яку вбивають, не завершує свого розвитку, якого могла б досягти, якби не було насильницької смерті. Тому її сутність після смерті йде на нижчий рівень, ніж могла б. Це вже порушення Закону Життя. Людина, що зробила вбивство, відповідає за це.

По-друге, щоб убити, убивця має ввести себе в такий агресивний стан, у якому зможе вбити іншу людину. Через фізичне, ефірне і астральне тіла тоді рухаються потоки негативної енергетики, які заповнюють астральне тіло й видозмінюють його.

Астральне тіло перетворюється, але, на жаль, не в кращий бік... негативні емоції живлять лише структуру астрального тіла, що складається з однієї форми матерії. І якщо в такої людини був чи тільки починався розвиток астрального тіла з другої матерії, то цей астральний рівень руйнується, оскільки негативні емоції структурно і якісно не сумісні з верхньоастральним тілом. У людини інтенсивно, гіпертрофовано розвивається лише нижньоастральне тіло — з однієї форми матерії (див. Мал.46 і Мал.47).

Якщо ж людина неодноразово вбиває, то через її астральне тіло протікають лише негативні потоки. Після смерті сутність такої людини потрапляє на нижньоастральний рівень. На цьому рівні мешкають види, які вимерли в процесі еволюції — динозаври, хижаки різних типів і класів (див. Мал.73).

І дуже часто така сутність, якщо в неї відсутній чи дуже слабкий енергетичний захист, стає здобиччю для цих астральних хижаків. У християнській релігії нижньоастральний рівень називають «ПЕКЛОМ», де грішники спокутують свої гріхи, де їх мучать біси (див. Мал.75).

Якщо ж людина, що скоїла якийсь еволюційний злочин, зуміла зберегти захист, то астральні хижаки не в змозі до неї добратися (див. Мал.74). Але під час свого нового втілення така сутність уже матиме порушену структуру астрального тіла, що, відповідно, спричинить порушення розвитку фізичного тіла в новому втіленні. Це виявлятиметься в різних, часто дуже важких недугах, які називають кармічними захворюваннями.

Мал. 74 Мал. 75

Крім того, таке трансформоване астральне тіло пронизують потоки енергії нижнього астралу, а ці потоки є входом для істот нижнього астралу, які через них завдають енергетичних ударів, вклинюються в структури сутності цієї людини і відкачують її життєву силу. Ці астральні вампіри існують лише завдяки відкачаній енергії і тому роблять усе можливе, аби втримати людину в цьому стані.

Часто людям, що мають карму, сняться дивні сни, у яких за ними полюють якісь істоти, від яких треба рятуватися... З чим це пов'язано?.. Що це за істоти? І чому вони з'являються саме уві сні?.. Що відбувається з людиною та її сутністю, коли вона спить?..

Спершу розгляньмо, що таке сон і навіщо він потрібний...

Фізичне тіло людини є енергетичним фундаментом для сутності, її еволюції. Біохімічні процеси в організмі зумовлюють розщеплювання складних органічних сполук, що потрапляють в організм у вигляді їжі, на простіші. Прості органічні сполуки потрапляють через кров у всі клітини організму, де розщеплюються повністю. Унаслідок повного розщеплення органічні молекули розпадаються на форми матерій, які їх творять, тоді вони перетікають із фізичного плану на інші плани, наявні в сутності.

Тіла сутності накопичують свій потенціал, поглинаючи форми матерії, що відповідають їх якісній структурі. Коли концентрація форм матерій у тілах сутності є критичною, ці форми матерій перетікають із тіл сутності на фізичний план, у фізичне тіло людини. Виникає циркуляція форм матерій між фізичним тілом людини і тілами її сутності, що і є в повному розумінні слова ЖИТТЯМ. Фізичне тіло створює  необхідний потенціал для розвитку сутності, її тіл.

Тіла сутності, які розвиваються, через потоки, що йдуть від них, впливають на фізичне тіло, розвиваючи його й еволюціонуючи. Що активнішим є цей процес, то більше навантаження на фізичне тіло. Адже під час розщеплювання складних органічних молекул в організмі накопичується величезна кількість шлаків, від яких він може загинути, якщо не звільнятиметься від цих отрут.

Організм людини, як і будь-який інший живий організм, має свою систему очищення, що складається з групи органів і систем. Максимально очиститися організм у змозі тоді, коли в нього не надходять нові шлаки і токсини, що виникають в процесі розщеплювання. Кожен організм має можливість нейтралізувати і вивести з себе відповідну кількість негативних для нього речовин упродовж доби. Добова доза отрут, що нейтралізуються таким чином, індивідуальна і навіть в однієї людини змінюється протягом усього її життя.

Якби організм працював безперервно, концентрація негативних речовин у ньому зростала б. І якби вона перевищила дозу, що її організм у змозі нейтралізувати, «вільні» токсини почали б руйнували сам організм, дуже швидко роблячи його непридатним. Тому організм, усі його клітини потребують відпочинку й можливості звільнитися від токсинів, накопичених за період активної роботи. Це відбувається під час сну... Коли сутність виходить за межі енергетичного псі-захисту організму й перебуває поза своїм тілом.

Завдяки потенціалу, накопиченому в процесі активної роботи фізичного тіла, сутність відкриває ту чи іншу кількість якісних бар'єрів між рівнями планети й потрапляє на них. Залежно від рівня еволюційного розвитку і стану фізичного тіла, одна й та сама сутність може виходити під час сну на різні якісні плани Землі — ментальний, астральний, ефірний.

Якщо сутність із тих чи інших причин потрапляє на нижній астрал або ефір, вона є «дичиною» для астральних тварин, що мешкають на цих планах. Це рівнозначно тому, якби людина потрапила в джунглі, які кишать крокодилами, зміями, левами, тиграми й іншими хижаками, для яких вона – лише їжа... Так само сутність, потрапивши на нижній астрал або ефір, стає вельми бажаною їжею для астральних тварин.

Але якщо в звичній для розуміння реальності людина може сховатися в машині, будинку чи застосувати якусь зброю, то сутність, яка потрапила в нижній астрал під час сну, може врятуватися лише тоді, якщо створить довкола себе енергетичний захист, через який не можуть пройти астральні тварини. Якщо сутності не вдається, вона повинна швидко повернутися у своє фізичне тіло, яке має потужний захист. Коли сутність швидко повертається уві сні у фізичне тіло, потім людина пам'ятає, як падала в якусь бездонну, глибоку прірву, і часто навіть прокидається в холодному поту.

Таке різке повернення сутності у фізичне тіло є захисною реакцією, що рятує сутність від загибелі. Якщо сутність не може повернутися в тіло, вона стає здобиччю астральних хижаків. Тоді настає так звана смерть уві сні. Помилково думають, що це — легка смерть. Часто така ситуація приводить і до загибелі сутності.

Але який механізм дії сну? Що відбувається з мозком людини? Організм людини, її мозок має два режими функціонування:

1) Режим неспання, під час якого фізичне тіло і тіла сутності тісно й активно взаємодіють. Біопотенціали мозку швидко змінюються, часто з великою амплітудою.

2) Режим сну, коли сутність виходить за межі енергетичного захисту організму. Активність роботи нейронів різко знижується, що зумовлює повільні зміни біопотенціалів мозку.

Якщо людина втомлюється, це означає, що в її тілі накопичується багато токсинів і їй потрібний відпочинок — сон. Засинаючи, людина не може миттєво «вимкнутися», різко перейти з одного режиму функціонування в інший. Крім того, для підготовки сутності до виходу всім системам фізичного тіла необхідний якийсь час, тому мозок ще трохи працює в режимі активності, який був до сну. Потім починається фаза так званого швидкого сну — фаза засинання (див. Мал.76).

 


Мал. 76

Далі мозок перебудовує режим своєї роботи так, що сутність починає виходити за межі енергетичного захисту фізичного тіла. Швидкість зміни біопотенціалів мозку природно зменшується, настає друга фаза сну (див. Мал.77).

 


Мал. 77

У міру виходу сутності з тіла процеси в нейронах мозку дедалі більше сповільнюються, це — третя фаза сну (див. Мал.78).

 


Мал. 78

Коли сутність виходить із тіла зовсім, активність роботи нейронів мозку знижується до мінімуму, це — четверта фаза сну (див. Мал.79).

 


Мал. 79

У такому стані мозок не готовий до швидкого повернення сутності у своє фізичне тіло. Але може виникнути ситуація, коли сутність, для того щоб врятуватися від астральних хижаків, має швидко увійти під захисне псі-поле організму. Або людина, в разі небезпеки для життя, повинна швидко прокинутися й бути готовою до активних дій.

У цих ситуаціях мозок лише через якийсь час після входження сутності повертається до нормального стану. І тільки той організм, чий мозок зміг швидко повернутися до активного стану, не став здобиччю астральних чи «земних» хижаків... Правда, нині важко знайти ситуацію, коли комусь загрожує небезпека від «земних» хижаків, але чуйний сон багатьох рятує від двоногих хижаків.

Однак у який спосіб мозок не вимикається цілковито, коли сутність виходить зі свого тіла? Це можливо завдяки еволюційному надбанню мозку. Після повного виходу сутності з фізичного тіла періодично активізуються м'язи, що надає руху очним яблукам. Тоді в мозок надходять нервові сигнали, активізуючи відповідні зони кори головного мозку (потиличні оптичні зони), що й дає змогу мозку не вимкнутися зовсім. Сигнали руху м'язів очей створюють умови, за яких мозок частково активізується й переходить у стан, тотожний станові початку виходу сутності (див. Мал.79).

Водночас фізичне тіло, мозок перебувають у режимі очікування сутності, готові швидко повернутися до активного стану (див. Мал.80). Отже, організм, мозок готові до ситуацій, коли сутність має швидко повернутися у своє тіло... Така активізація мозку відбувається кілька разів упродовж нормального сну, постійно повертаючи мозок до режиму очікування.

 


Мал. 80

Перед пробудженням, коли сутність починає повертатися у своє тіло, мозок різко активізується (фаза пробудження) (див. Мал.81), тоді послідовно переходить до станів, як під час виходу сутності, але в зворотному порядку. У цей час сутність повертається у своє тіло (див. Мал.82), а стан людини – до режиму неспання (див. Мал.83).

 


Мал. 81

 


Мал. 82

 


Мал. 83

А тепер повернімося до того, що відбувається з людиною в час смерті...

У мить смерті припиняється рух речовин у фізичному тілі. Нейрони мозку, не отримуючи необхідної кількості кисню й інших речовин, сповільнюються. Активність роботи мозку швидко знижується (див. Мал.84). Водночас біопотенціали мозку починають змінюватися так само, як під час засинання (див. Мал.85, Мал.86, Мал.87). Але на цьому схожість між станом сну і смертю закінчується...

 


Мал. 84

 


Мал. 85

 


Мал. 86

 


Мал. 87

Оскільки всі процеси в організмі людини зупиняються, то в перші дві, максимум три хвилини після смерті слабне й починає руйнуватися захисне псі-поле фізичного тіла. Під час руйнування захисного псі-поля весь потенціал, накопичений організмом, різко звільняється, і виникає енергетичний сплеск, який, залежно від свого якісного складу, на якийсь час відкриває якісні бар'єри між планами планети. Через ці рівні формується канал, яким сутність людини піднімається на свій рівень (див. Мал.88, Мал.70, Мал.71 і Мал.73).

 


Мал. 88

Аналогію цього явища можна побудувати, уявивши нашу планету у вигляді семиповерхового будинку.

На першому поверсі живуть люди і звірі, рослини, які мають фізичне тіло.

На другому поверсі — істоти, які мають лише ефірне тіло.

На третьому — істоти, що мають ефірне й астральне тіла.

На четвертому — ефірне, астральне і перше ментальне тіла.

На п'ятому — ефірне, астральне, перше і друге ментальні тіла.

На шостому — ефірне, астральне і три ментальні тіла.

На сьомому — ефірне, астральне і всі чотири ментальні тіла.

Між цими поверхами може рухатися лише ліфт. Втрачаючи своє фізичне тіло, сутність ліфтом піднімається на другий, третій, четвертий... поверхи, залежно від досягнутого рівня розвитку. Піднятися на поверх, що перевищує рівень розвитку, сутність не здатна, вона може хіба що опуститися на нижні поверхи. Під час такого спуску сутність витрачає частину свого потенціалу, як і під час повернення і, звісно, не може повернутися на поверх-рівень, який був у неї до початку переміщення.

Після того, як сутність людини енергетичним каналом, що виникає у мить смерті, піднімається на свій рівень, ще існують невидимі нитки, які пов'язують сутність з уже мертвим фізичним тілом (див. Мал.89).

 


Мал. 89

Одна з цих ниток пов'язує ментальне тіло сутності людини з фізичним, але, у міру розпаду нервових тканин організму, цей зв'язок слабне, і через дев'ять днів ментальне тіло звільняється від мертвого фізичного тіла (див. Мал. 90).

 


Мал. 90

Процес розкладання органіки триває, і через сорок днів розривається зв'язок між астральним тілом і мертвим фізичним тілом (див. Мал.91).

 


Мал. 91

І аж через рік, коли в кістковій тканині завершується розпад останніх органічних компонентів, розривається зв'язок між ефірним тілом сутності і залишками мертвого фізичного тіла (див. Мал.92 і Мал.93).

 


Мал. 92

 


Мал. 93

Щойно тоді сутність повністю звільняється від полону мертвого фізичного тіла. І якщо згадаємо звичаї, то стає зрозуміло, чому родичі померлого згадують його через дев'ять днів, через сорок днів і через рік.

У деяких країнах Азії в буддистських монастирях померлого приносять до ченця, який очищає душу померлого. Чернець сідає в центрі круглої зали в позі «лотоса» і починає медитувати. Під час медитації його сутність виходить із тіла, входить у тіло померлого, піднімає його й робить довкола свого тіла, застиглого в позі «лотоса», три ритуальні кола. Тоді сутність ченця повертається у своє тіло, і мертве тіло ховають. Вважають, що під час цього обряду чернець звільняє ментальне, астральне і ефірне тіла від зв'язку з уже мертвим фізичним тілом.

Чимало народів у давнину, а деякі й тепер, спалюють своїх померлих. Під час згорання вся органіка повністю розщеплюється, і сутність померлої людини не через рік, а відразу звільняється від мертвої оболонки.

Єгиптяни, індіанці Перу (інки), народ гуанчі з Канарських островів своїх померлих бальзамували й виготовляли мумії. Згідно з їхньою вірою, ті, хто зберіг свою мертву оболонку, отримає вічне життя, коли бог знову з'явиться на Землі.

Фараонів і знатних вельмож єгиптяни розміщували після бальзамування в центрі піраміди, в особливій зоні. У цій зоні завдяки формі самої піраміди виникали умови, коли час практично зупинявся. І що найцікавіше, клітини мумій, коли їх виявляли, містили елементи життя. Однак залишки життя швидко зникали, щойно мумії виносили за межі цієї зони піраміди.

Цікавий ще один факт... У Києво-Печерській лаврі у Києві в системі печер збереглися мощі (залишки померлих ченців), які згодом священики назвали святими. Адже черепи і кістки цих святих дотепер виділяють рідину, яку ченці вважають цілющою.

Хімічний склад ґрунтових вод створив умови для природної мумізації тіл, потоки енергії, що пронизують територію цього монастиря, заклали умови, під час яких клітини кісткової тканини вижили й далі виділяють свою секрецію. У такому разі сутності є прив'язаними до залишків фізичного тіла й не можуть піти на інші рівні планети. Доти, доки зберігається органічна тканина, сутність прив'язана до мертвої фізичної оболонки.

Якщо людина вмирає насильницькою смертю, її сутність не завершує циклу еволюції у фізичному тілі. У разі такої смерті сутність завжди йде на нижчий рівень, ніж коли смерть настає з природної причини. Якщо смерть насильницька, сплеск енергії і канал з цієї енергії і слабші, і менш стійкі.

Якщо людина вчинює самогубство, її сутність не може піти далі за ефірний рівень, і дуже часто стає їжею для ефірних і астральних тварин. Іноді, коли сутність має сильний захист, вона й далі існує поряд із живими людьми. Інколи такі сутності виявляють себе в різних явищах полтергейсту, які досі є загадкою для сучасної науки. І, що особливо важливо, під час самогубств сутності випадають з кругообігу перевтілень, залишаються в «замороженому» стані. Крім того, не випадково християнська релігія зараховує самогубство до найважчих гріхів (тобто — до найважчої карми).

Однак повернімося до того, що відбувається після смерті фізичної оболонки.

Коли останні органічні сполуки мертвого фізичного тіла розпадаються, сутність повністю звільняється й готова до подальшої еволюції... Коли яйцеклітина і сперматозоїд зливаються воєдино, виникає енергетичний канал, яким сутність відповідного рівня входить у біомасу і... все повторюється знову, але на іншому рівні.

Дуже цікавим з погляду викладеного вище є явище стану клінічної смерті в людини. У момент клінічної смерті сутність людини починає виходити з тіла (див. Мал.94, Мал.95, Мал.96 і Мал.97). Водночас сутність людини й далі бачить, чує все, що відбувається довкола. Часто навіть намагається пояснити щось лікарям, які працюють в операційній над її тілом. Адже спершу людина, а точніше — уже її сутність не розуміє, чому навколишні її не чують і не бачать, а вона всіх бачить і чує...

 


Мал. 94

 


Мал. 95

 


Мал. 96

 


Мал. 97

Перші хвилини після смерті — дуже важкі для кожної людини, бо більшість зовсім не готові до того, що з ними відбувається... Під час руйнування захисного псі-поля виникає канал, у який сутність людини починає затягувати (див. Мал.98). Дуже часто в цю мить, аби допомогти швидше і легко перейти сутності людини до нового для неї стану, приходять сутності духовно близьких їй друзів, родичів. Інколи приходять високорозвинені сутності з ментальних сфер, аби полегшити цей перехід — «народження» на іншому рівні.

 


Мал. 98

Часто потім, повернувшись до життя, ці люди кажуть, що бачили ангелів небесних, які прийшли по них. Якщо ж лікарям удається повернути хоча б до мінімальної активності фізичне тіло, мозок починає прокидатися до роботи, знову відновлюється енергетична оболонка організму.

Мозок людини переходить в активний стан, як під час пробудження (див. Мал.81), але зі ще більшою амплітудою і частотою, що зумовлює готовність мозку до повернення сутності в тіло (див. Мал.99). Сутність починає входити в тіло, як під час пробудження після сну (див. Мал.100, Мал.101 і Мал.102). І людина повертається до життя...

 


Мал. 99

 


Мал. 100

 


Мал. 101

 


Мал. 102

Чимало людей, що перебували в стані клінічної смерті, пам'ятають, що з ними відбувалося. Розповідають про незвично легкий прекрасний емоційний стан, який відчували під час клінічної смерті... А лікарі дали дуже просте, на їхню думку, пояснення: у стані кисневого голодування (гіпоксії) в людини починаються галюцинації...

Але виникає лише одне запитання: чому в усіх людей, які побували в стані клінічної смерті, незалежно від їх віку, раси, релігійних переконань, рівня освіти ці галюцинації цілком однакові?!. Щобільше, в історії людства, у літературних творах усіх часів і народів також є описи подібних випадків і з тими самими деталями (наприклад, поема «Орфей і Евридіка» Овідія). Надто стійкі чомусь ці «галюцинації»!..

То, можливо, це все ж не галюцинації, а справжнісінький, реальний (і матеріальний!) процес переходу сутності з одного якісного рівня на іншій?.. (у книзі американського лікаря Моуді «Життя після смерті» є опис трьохсот випадків клінічної смерті). Кожна людина, хоче цього чи ні, рано чи пізно помре й сама пройде через це.

Здебільшого, коли сутність не вдається повернути за перші сім-вісім хвилин після смерті, в організмі проходять незворотні процеси і настає повна смерть фізичного тіла. І лише ті, хто побував у стані клінічної смерті, можуть розповісти, що з ними відбувалося. А всі решта, коли це з ними трапляється, уже й хотіли б визнати, що не мали рації, але не мають такої змоги...

Чи так уже необхідно нам із Вами бути «фомами невіруючими»?! Може, правильніше й корисніше було б спробувати все це зрозуміти?.. І тоді для дуже багатьох людей мить смерті не буде таким «страшним наближенням кінця», не буде таким важким стресом для сутності...

 


[1] Див. «Новий Заповіт», Євангеліє від Матвія, вірш 23–24.

 

[2] Див. «Новий Заповіт», Євангеліє від Марка, Розділ 4, вірш 12.

 

Зміст

Читати далі...