Шлях до потрібних знань

Мудрий не той, хто багато знає, а той, хто знає потрібне


Розділ 8. Організм людини.
Причини, механізми появи і розвитку захворювань

 

Кожна людина впродовж свого життя хворіла, частіше чи рідше... Але яка природа цих захворювань? Що відбувається в організмі людини під час недуги? Які механізми спрацьовують і чому? Ці та чимало інших запитань виникають у кожного, хто хоче й намагається зрозуміти, що ж це все-таки таке — хвороба?..

Спершу спробуймо з’ясувати, які типів захворювань можна виокремити:

1) генетичні захворювання, які людина отримує через гени батьків;

2) набуті захворювання, які особа одержала впродовж свого життя;

3) екологічні захворювання, пов'язані з дією негативного зовнішнього екологічного середовища;

4) кармічні захворювання, тобто захворювання, принесені сутністю.

Причина генетичних захворювань проста і пояснень не потребує. Найрізноманітнішими є набуті захворювання, тому розглянемо їх докладніше. Є кілька основних якісних етапів розвитку цих недуг:

а) потрапляння в організм інфекції та її розвиток в організмі;

б) захисна імунна реакція організму (активна фаза захворювання);

в) виділення збудником(ами) захворювань токсинів і шлаків своєї життєдіяльності в організм людини;

г) зміна органічної структури уражених органів і систем.

Розглянемо докладно механізм розвитку захворювання в організмі людини. 

Коли в організм людини потрапляє інфекція — збудник захворювання, то доки цих «загарбників» небагато, організм практично ніяк на це не реагує. Бо для реакції необхідна відповідна концентрація тієї чи іншої отрути, що є продуктом життєдіяльності цих організмів. Тому спершу інфекція розвивається практично без жодного опору з боку організму, тобто проходить так звана інкубаційна фаза, перший етап розвитку хвороби.

Аж тоді, коли збудники захворювання, які розвиваються, усі разом виділять у кров людини відповідну дозу токсинів, яку мозок уже може виявити, долучаються захисні механізми організму. Імунна система людини намагається знищити «агресорів».

Першою активною захисною реакцією є підвищення температури в організмі людини. Річ у тому, що більшість збудників захворювань не переносять підвищеної температури і гинуть під час 39-40 градусів Цельсія. Тому організм, поки що не знаючи «ворога в обличчя», завдає агресорові термічного удару... І абсолютно неправильним є підхід, коли намагаються медикаментами збити найменше підвищення температури.

Знижувати температуру потрібно лише в таких випадках:

а) коли підвищення температури сягає критичної величини, близько 42°С, під час якої починають згортатися білки. Це особливо важливо для білків крові — фібриногенів. Якщо цей білок починає згортатися, виникає нерозчинне з'єднання — фібрин, формуються тромби, які можуть спричинити летальні наслідки;

б) коли організм людини не в змозі зносити підвищення температури тіла.

У всіх решта випадках активна температурна реакція свідчить тільки про потужну захисну реакцію організму. Коли інфекція намагається оговтатися від термічного удару організму, останній, вивчаючи противника, починає виробляти антитіла, які прагнуть знищити «агресорів». Захисну функцію виконують і фагоцити — клітини білої крові, які, поглинаючи збудників захворювання, гинуть самі, утворюючи гній, значна концентрація якого, зі свого боку, теж негативно впливає на організм людини.

Збудники хвороби пристосовуються до нових, несприятливих для них умов, які створює організм під час боротьби. Інфекція змінюється, мутує, щоб якось розвиватися далі. Адже для неї це теж питання життя і смерті: якщо вона не в змозі пристосуватися, то гине. Організм людини для неї – як необхідне середовище для проживання, життя. Так починається «змагання» організму й інфекції: хто швидше пристосується, той і перемагає...

Здебільшого інфекція, що має значно простішу структуру, змінюється швидше, ніж захисна реакція імунної системи людини. Спробуймо збагнути, чому це так... Річ у тому, що в першу мить реакції захисних механізмів імунна система, яка накопичила потенціал, створює максимальний за потужністю захисний сплеск (див. Мал.107).

 


Мал. 107

Але імунна система не може нескінченно перебувати в цьому активному стані, коли організм витрачає величезну кількість енергії. Імунна система, що виснажилася, через якийсь час вимикається для відновлення свого потенціалу і для відпочинку. Для повного відновлення імунній системі потрібен час. У період відновлення потенціалу імунної системи організм не бореться з інфекцією, яка знову активно розвивається, значно швидше, ніж відновлюється імунна система людини.

Щойно доза токсинів, які виділяє інфекція, перевищує допустиму, мозок людини знову долучає імунну систему організму, і часто це стається раніше, ніж вона в змозі нормалізувати свій потенціал. Отже, імунна система долучається раніше, у момент t1, і її сплеск, природно, буде меншим від первинного Jmax. Так триває доти, доки імунна система організму не виснажиться, і її сплеск уже не зможе серйозно вплинути на розвиток інфекції.

На цьому завершується перша активна фаза розвитку захворювання W1 і починається друга — фаза хронічного розвитку захворювання W2. Тоді не лише змінюється характер імунної реакції організму, а й відбувається чимало інших фундаментальних змін в організмі. Щоб збагнути, яких саме змін, спершу з’ясуймо, як мозок людини координує функції та активність роботи кожного органа й системи організму і керує ними.

Мозок людини має ділянки кори, яка координує функції та роботу кожного органа чи системи на користь усього організму загалом і керує ними. Кожна зона кори генерує свої нервові сигнали для цього процесу керування (див. Мал.108).

 


Мал. 108

Через відростки нейронів цієї зони — аксони — сигнали надходять у ретикулярну формацію мозку, у так званий примітивний мозок і через нього переходять до відповідної зони спинного мозку, а тоді – в симпатичний нервовий вузол вегетативної нервової системи організму. Симпатичним нервом керівний сигнал сягає органа, наприклад підшлункової залози, і зумовлює потрібну активізацію її функцій.

Під час роботи органа збуджуються рецептори нервів парасимпатичної системи, і посталі сигнали проходять парасимпатичними нервами і збуджують відповідні зони спинного мозку. Спинномозкові нерви посилають сигнали в ретикулярну формацію, де ці сигнали порівнюють з еталонними сигналами, що відповідають нормальній роботі органа.

Якщо все гаразд, мозок працює в тому самому режимі. Але якщо сигнал із тих чи інших причин більший або менший від еталонного, нервовий сигнал, з амплітудою різниці між еталонним сигналом і сигналом, що надійшов, надходить у відповідну зону кори головного мозку. Тоді змінюються і структури, і амплітуди керівних сигналів. Так триває доти, доки система не повернеться до оптимального стану.

Якщо зміна в роботі органа зумовлена дією на нього збудника захворювання, то починає діяти імунна захисна реакція. Коли активність роботи імунної системи не в змозі істотно вплинути на розвиток інфекції і якщо ця патологія не спричинює дуже швидкої загибелі організму загалом, у викладеному вище механізмі відбуваються такі зміни:

а) мозок приймає цей стан функціонування органа організму за нову норму, і вже всі системи організму перебудовуються так, щоб утримати цю нову норму в стабільному стані, головне — аби не було ще гірше;

б) з цієї миті організм ніяк не реагує на такий не зовсім оптимальний для нього стан органа. І аж коли інфекція намагається захопити собі новий «плацдарм», усе спрацьовує знову і вкотре повторюється. Хвороба переходить у хронічну фазу з періодами активізації...

А тепер про ліки.

Принцип дії практично всіх без винятку ліків базується на тому, що ці отрути гнітюче діють на будь-який живий організм – і на збудника хвороби, і на сам організм людини. Планують, що такі отрути, швидко вбивши збудників захворювання, лише трохи нашкодять організму... який, крім того, швидко зможе повернутися до нормального стану. Але, на жаль, інфекція, аби вижити, дуже швидко пристосовується до цих отрут і вже ніяк на них не реагує.

Що ж відбувається далі?!.

Просто збільшують силу отрути і її концентрацію. І щойно концентрація лікарських отрут перевищить рівень допустимої, організм не в змозі нейтралізувати їх дію на свої органи і системи, почнеться лікарське отруєння і руйнування організму. І, як випливає з принципу дії ліків, вони аж ніяк не впливають на механізми керування мозком органів і систем організму.

Концентрація більшості відомих нині ліків, що має руйнівну дію на збудника захворювання, так само руйнівно впливає й на сам організм людини. Важко сказати, яка з цих двох бід менша...

Тому ера медикаментозного лікування в медицині наблизилася до свого логічного завершення. І треба віддати належне, що дуже багато захворювань, їх збудники назавжди покинули організми людей. Збудники хвороб, які не змогли пристосуватися до несприятливих для них умов, загинули, але, на жаль, замість них прийшли нові, такі, як вірус СНІДу...

Решта, що змогли пристосуватися, й далі активно розвиваються в організмах людей і часто спричинюють незворотні зміни. Просто, мабуть, не варто й далі допомагати цим хворобам «підкорювати» щоразу більше організмів людей, отруюючи їх і руйнуючи ще й за допомогою ліків... Медицині необхідно знайти або перейняти інші методи боротьби з недугами, які справді в змозі допомогти людині.

Один з цих методів — дія на людину біополями іншої людини. Якщо грамотно і правильно діяти, знати закони розвитку й функціонування організму, можна не лише перемогти збудника захворювання, а й відновити нормальну роботу органа чи системи.

Тепер про ще одну проблему, яка стала «чумою» кінця двадцятого століття і загрожує забрати в могилу значну частину населення планети, — проблему набутого імунного дефіциту. Проблему СНІДу.

Причин, чому СНІД є такою небезпекою для людини, декілька:

1) щільність населення планети значно перевищила оптимальну щільність для людини як виду живої природи, що входить у загальну екологічну систему. Надлишкова щільність сукупного псі-поля негативно впливає на людей, що її створюють. Водночас руйнується і слабне індивідуальне захисне псі-поле кожної людини і, як складова її частина на рівні фізичного тіла, імунна система організму. Надлишкова щільність псі-поля ΔW+ (див. Розділ 3) пригнічує тимус, який контролює імунну систему організму.

Звісно, максимальний негативний вплив — у місцях, де значна концентрація людей — у містах, особливо великих. Паралельно надлишкова щільність сукупного псі-поля гнітюче діє на гормональні системи людей. І особливо сильно – на статеву функцію чоловіків, що спричинює ранню й масову чоловічу імпотенцію. Знову-таки, це дуже поширено у великих містах.

2) активне придушення дії імунної системи людини за допомогою медикаментів, що особливо активне, і вже в масовому масштабі, за останні сто років. Декілька поколінь людей зазнають такої лікарської атаки. І це, зрештою, зумовило те, що діти, які народжуються нині, мають слабку імунну систему, вже закріплену в генах.

3) негативна дія на організм загалом та імунну систему зокрема спричинює негативний вплив зовнішнього середовища людини, зумовлений діяльністю самої людини. У процесі «підкорення» природи людина отруїла отрутами воду, повітря і ґрунт. Усе, що можна було зіпсувати, людина, унаслідок своєї «розумної» діяльності, зіпсувала... В організм людини ці отрути потрапляють із їжею, водою, повітрям. Крім того, людина сама себе (і то добровільно), руйнувала й отруювала отрутами, вживаючи наркотики, алкоголь, нікотин.

Усі ці причини в комплексі призвели до того, що рівень імунної активності значно знизився. Нормальне захисне псі-поле організму людини негативно впливає на будь-яку інфекцію і створює вельми несприятливі умови для розвитку більшості живих організмів. Можливість для активного розвитку інфекції в організмі людини з'являється тоді, коли рівень псі-захисту організму знижується до прийнятного для цього виду інфекції рівня. Тільки після цього інфекція починає розвиватися в організмі, захопивши собі «плацдарм»...

Про симптоми СНІДу згадано в монастирських літописах ще вісімсот років тому. Безперечно, він був і раніше. Просто кількість людей, що хворіли на цю недугу, була дуже незначною. Лише в одиниць рівень захисного псі-поля знижувався до такого рівня, коли в організм міг проникнути вірус СНІДу.

Крім того, гомосексуалізм, який звинувачують як причину поширення СНІДу, властивий людській природі від перших днів існування людини як виду живої природи. Про це є безліч свідчень, і в літописах, і в літературі всіх племен і народів, від появи людини на Землі до наших днів...

Відсоток гомосексуалістів теж не був більшим, ніж тепер. Просто раніше людей було значно менше, ніж нині, і частка, що припадала на гомосексуалістів, у цифровому еквіваленті, у наш час дуже значна... До природи і причин виникнення гомосексуалізму повернімося дещо пізніше, а зараз — про причини буму СНІДу наприкінці двадцятого століття...

Як ми вже розглянули, основною причиною буму цього захворювання є зниження активності захисних властивостей організму до рівня, коли вірус СНІДу може узгоджуватися з організмом, і виникають сприятливі умови для його розвитку. Приймемо нормальний рівень активності захисного псі-поля імунної системи за десять умовних одиниць (див. Мал.109). Вважатимемо, що коли рівень дорівнює шести умовним одиницям, виникають сприятливі умови для вірусу СНІДу, його розвитку в організмі людини.

 


Мал. 109

Як випливає з цих припущень, можливість проникнення в організм людини вірусу СНІДу виникає тоді, коли рівень імунної активності людини дорівнює шести одиницям. Вірус проникає, і починається інкубаційний період розвитку захворювання.

Особливості вірусу СНІДу в тому, що він проникає в хромосоми клітин кісткового мозку. Тоді ці клітини, як на конвеєрі, самі синтезують щоразу нові молекули РНК вірусу, які в тих самих клітинах створюють собі захисні білкові оболонки. Далі через кров вірус потрапляє в нові ділянки кісткового мозку, де відбувається те саме...

Водночас вірус руйнує Т-лімфоцити організму людини. І через якийсь час концентрація вірусу в організмі сягає величини, за якої організм втрачає таку кількість Т-лімфоцитів, що рівень активності імунної системи знижується до двох умовних одиниць (див. Мал.109). За такого рівня активності імунної системи вже багато інфекцій отримує сприятливі умови для свого розвитку.

Організм людини атакує багато інфекцій і водночас вірус СНІДу, далі розвиваючись у людині, поступово знищує всі Т-лімфоцити. Організм стає абсолютно незахищеним і швидко гине...

Недавно зареєстровано випадки, коли в людей кількість Т-лімфоцитів зменшувалася, як і під час СНІДу, але самого вірусу в крові виявити не вдалося... Ці випадки збили з пантелику сучасну медицину. Де ж міститься носій цього захворювання?!..

Щоб зрозуміти це явище, пригадаємо, що в процесі еволюції дуже багато видів живих організмів, зокрема й простих, витіснили зі своїх екологічних ніш досконаліші організми. Так само деякі віруси втратили свої фізично щільні фундаменти — молекули РНК з білковими оболонками. Просто всі ці молекули поглинули й розщепили інші живі організми. Але збереглися їх ефірні структури — ефірні тіла. Пристосовуючись до умов життя на ефірному плані планети, вони виявилися динамічнішими, ніж на фізичному плані.

Ефірні тіла вимерлих вірусів ущільнилися настільки, що змогли проникати в структури Т-лімфоцитів на їх ефірному рівні, руйнуючи його, що, зі свого боку, спричинює загибель цих Т-лімфоцитів. От і картинка, яка так здивувала медиків... Жодного вірусу в крові немає, а організм людини втрачає свої Т-лімфоцити, як і за наявності в крові вірусу СНІДу.

Для реалізації такого процесу необхідне лише виникнення сприятливих умов для проникнення вимерлого вірусу в ефірне тіло людини. А це можливо тоді, коли  ослаблено захисну оболонку не лише фізичного тіла, а й захисне енергетичне поле сутності...

Природа екологічних захворювань — дуже проста. Після отруєння екологічного середовища внаслідок діяльності людини у воді, землі й повітрі скупчилися значні дози отрут, які з водою, їжею і через дихання потрапляють в організм людини, спричинюючи його отруєння, з усіма відповідними наслідками.

Природу кармінних захворювань розглянемо докладніше в наступному розділі.

 

Зміст

Читати далі...